Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За якусь мить я був готовий до виїзду.
— Його помістили в окрему кімнату?
— Невже він не додумається до цього! — блиснув очима Скала.
— Хто «він»?
— Карличек! — образився Скала. — Це ж при ньому Гадраба знепритомнів! Карличек і наказав відвезти його до лікарні… Без вашого Карличка, видно, вода ніде не освятиться!
21
Автомобіль мчав щодуху. Скала ніяк не міг заспокоїтись.
— От ще мені біда! І знову винен отой правнук Фауста! Хіба ж за ним уженешся! Слава богу, що ще нічого не трапилось з Йозефом Бочеком.
Карличек чекав нас біля лікарні. Він вліз на переднє сидіння, причинив дверцята і, відсапуючись, сказав:
— Поїхали! Все вже готове!
— Зараз побачимо! — загрозливо промовив Скала.
Ми в'їхали на територію парку, де знаходилась лікарня. Карличек спрямував машину до розташованого в глибині самотнього корпусу. Не встигли ми зупинитись, як він вистрибнув і побіг по сходинках. Біля дверей нас зустріло двоє. В одного висіла довга шкіряна сумка через плече.
Трохи далі прогулювався молодий лікар з сигаретою в зубах. Наблизившись, він сказав:
— Знову знепритомнів. Доведеться кілька хвилин зачекати.
— Хворий може померти? — запитав Скала. Лікар мовчки знизав плечима.
— Бачите, Карличку! — докірливо кинув Скала. Той засмучено кивнув.
— Товаришу старший лейтенант! Гадрабу все одно довелось би розпитувати про все. Просто він був схвильований подіями на роботі… А якби це сталося під час допиту в управлінні безпеки! Що б тоді…
— Навіщо ж вам було лізти до нього із своїми запитаннями?
— Хто знав… Я тільки поцікавився, чому він сказав нам неправду.
— А він — що?
— З ним і стався приступ.
— Він хоч що-небудь сказав?
— Лише глибоко зітхнув.
Скала стиснув зуби і злісно зауважив:
— Що й казати, ви вправний слідчий!
— Йому вже ввели камфору і дали випити ліки. Він мусить жити.
— Це буде більшим щастям для вас, аніж для нього.
Лікар зазирнув у палату і дав знак, що можна ввійти. Сам він кудись одійшов.
В кімнаті стояло четверо ліжок. Троє порожніх, а четверте — з Юліусом Гадрабою. Він лежав горілиць, заплющивши очі, блідий, у розстебнутій на грудях сорочці. Відчувши, що в палаті людно, хворий розкрив очі. Вони були якісь безбарвні, водяні.
— Вам трохи краще? — запитав Скала.
Наш працівник завів магнітофон і наблизив мікрофон до вуст Гадраби.
— Мені вже кінець, — відповів Юліус Гадраба, насилу вимовляючи слова.
Потім тихо додав:
— Я не раз говорив, що в мене слабке здоров'я, але ж цьому ніхто…
Він і справді погано виглядав.
— Що ви хотіли нам розповісти? — лагідно запитав Скала.
— Правду… як людина, котра вже не житиме… Я зробив усе заради Бедржиха. Це була хороша, але нещасна людина.
— Що ж ви зробили?
— Допоміг його синові… за кордон.
— Яким чином?
Гадраба не відповів, утупившись нерухомим поглядом в стелю.
— Лікаря! — наказав я.
Карличек розчинив двері і вибіг з палати, я вийшов слідом за ним. З глибини коридора безшумними кроками швидко наближався молодий лікар. У руці він тримав шприц.
— Третій приступ, — сказав він, ледве глянувши на непритомного Гадрабу. — Почекайте кілька хвилин, біля дверей.
Коли всі вийшли з палати, Скала прошепотів:
— Він помирає. А перед смертю люди не брешуть. Отож годі шукати труп того, хто зараз прогулюється десь у Західній Німеччині.
Зробивши Гадрабі укол, лікар вийшов з палати.
— За хвильку можете зайти.
— Що з ним? — запитав я.
— Важка форма сугестивної іпохондрії. Ми його залишимо на дослідження, але вже й так ясно, що йому треба пройти курс психіатричного лікування. Психіка людини дуже впливає на її фізичний стан. Інколи непохитна воля допомагає організмові перебороти, здавалось би, безнадійне захворювання. А цей пацієнт, навпаки, — накликає хворобу сам на себе. Я це відразу помітив. Той, хто постійно переконує себе, ніби в нього щось болить, може й справді захворіти.
— Він упевнений, що скоро помре? — сказав Скала.
— Цілком можливо.
— Тоді поки що не кажіть йому про це. Нам треба ще хвилин п'ятнадцять. Потім ми перевеземо його в камеру попереднього ув'язнення.
Лікар заперечливо хитнув головою:
— Ні, так швидко ми його вам не віддамо.
Через хвилину Гадраба розплющив очі і здивовано промовив:
— Я ще живий?
— Поки що так, — підтвердив Скала. — Отже, не вважайте нас архангелами.
Гадраба продовжив свою розповідь. В розпачі Бедржих Фієдлер признався йому, що Арнольд причетний до антидержавної діяльності. За ним стежать, і він вимушений втекти за кордон, до англійських друзів батька. Поки що хлопцеві доводиться переховуватись. І Бедржих Фієдлер попросив Гадрабу, щоб той допоміг йому свідченням про те, буцімто Арнольд заходив до ательє. Це, мовляв, зверне органи безпеки на інший шлях, і тоді Арнольда не знайдуть…
— Коли він вас просив?
— У п'ятницю…
— А де був Арнольд?
— Не знаю і не хочу про нього чути. Я робив це не заради Арнольда. Мені жаль було його батька… Бедржих казав, що він не переживе ув'язнення єдиної дитини.
По щоках Гадраби покотилися дві сльозинки. Але його голос залишався спокійним.
— Все одно він помер. А я піду за ним…
Карличек тихо вийшов у коридор. Він прошепотів лікареві:
— Плаче.
— Це нічого, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер», після закриття браузера.