Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

Місіс Уелдон лежала на підстилці з сухого листя, поринувши в свої думки. Кузен Бенедікт, мовчазний і насуплений, сидів під бортом, схрестивши на грудях руки й випроставши цибаті ноги. Він не міг подарувати Геркулесові пригоди з мантікорою. Вчений із сумом згадував свою колекцію та ентомологічні нотатки, що залишилися в Казонде. Тубільцям годі зрозуміти, який безцінний скарб потрапив їм до рук! Час від часу він за звичкою підносив руку до перенісся, щоб підняти на лоб окуляри, яких там уже хтозна-відколи не було...

Малий Джек розумів, що галасувати не можна, але рухатись йому ніхто не забороняв, і він, наслідуючи свого друга Дінго, лазив на чотирьох по пірозі.

Протягом перших двох днів місіс Уелдон та її супутники харчувалися тими запасами, що їх Геркулес зібрав перед від’їздом. Тільки вночі Дік Сенд робив зупинку на кілька годин, щоб перепочити самому. Але він не сходив на берег. Дік не хотів ризикувати даремно і твердо вирішив висідати тільки тоді, коли треба буде роздобути харчів.

Поки що вони пливли без пригод. Річка була футів сто п’ятдесят завширшки. Вниз пливло кілька острівців. Вони рухались з такою самою швидкістю, що й пірога, і Дік Сенд не боявся зіткнутися з ними.

Край здавався безлюдним. Видно, ця частина Казонде була малозаселена, і тубільці навідувались сюди тільки зрідка.

Береги буяли рослинністю, яка милувала око найяскравішими барвами. Пірога пливла поміж двох нескінченних шерег пишних заростів ластівника, шпажника, лілей, ломиноса, бальзамінових і парасолькових рослин, алое, деревовидних папоротників і запашного папірусу. Місцями до самісінької річки підступав дрімучий ліс. Над водою схилялися копалові дерева, акації з цупким листям, «залізні дерева» - баугінії, в яких стовбури з того боку, звідки віють найхолодніші вітри, обросли лишайником; смоковниці, що, як і мангові дерева, спираються на повітряне коріння, подібне до свай, та багато інших чудових фігових дерев. Верховіття, що сягали сотні футів угору, переплітаючись, нависали над річкою склепінням, через яке не проникало сонце. Подекуди ліани перевисали з берега на берег, утворюючи мости.

27 червня малий Джек побачив, як таким мостом переходила зграя мавп; вони позчіплювалися хвостами на той випадок, якби міст, не витримавши їхньої ваги, обірвався. Джек був у захваті.

Ці найменші представники родини шимпанзе, яких у Центральній Африці називають «соко», досить потворні на вигляд. В них вузький лоб, жовта морда й високо поставлені вуха. Живуть вони невеличкими зграями, гавкають, мов собаки. Тубільці бояться цих мавп, бо вони інколи крадуть їхніх дітей, яких потім кусають і дряпають. Споруджений за порадою Діка Сенда навіс так добре маскував пірогу, що навіть ці гострозорі тварини нічого не помітили.

Десь надвечір, пропливши миль із двадцять, пірога раптом зупинилася.

- Що там таке? - спитав Геркулес, який весь час стояв за кермовим веслом.

- Загата,- відповів Дік,- але загата природна.

- То зруйнувати її, капітане Дік?

- Атож, Геркулесе. Доведеться рубати сокирою. Загата, мабуть, міцна: на ній осіло вже кілька острівців, а вона стоїть.

- Зруйнувати, то зруйнувати! - відповів Геркулес і перейшов на ніс піроги.

Загата утворилася з водоростей «тікатіка», що їх міцні гнучкі волокна, переплітаючись, спресовуються в щільну масу, схожу на повсть. По такій повсті можна перейти річку, як по мосту, коли не боятися загрузнути по коліно в цьому багнистому настилі. На поверхні загати росли прегарні лотоси.

Швидко спадала темрява. Геркулес міг спокійно вийти з-під навісу. Він так вправно орудував сокирою, що за якісь дві години загата розпалася посередині. Течія понесла обидві її половини до берегів, і пірога попливла далі.

Чи варто про це говорити? Кузен Бенедікт - ця велика дитина - сподівався, що Геркулесові не вдасться перерубати загату й пірога не попливе далі. Подорож річкою здавалася йому дуже нудною. Він із жалем згадував факторію Жозе-Антоніу Алвіша й свою хатину, де залишилась його бляшанка з колекцією комах. Ентомолог так сумував, що всім було його жаль. Адже довкола - жодної комахи! Жодної!

Тож коли Геркулес - «його учень» - приніс йому якусь бридку волохату істоту, ентомолог невимовно зрадів. Славний негр угледів її на загаті. Він мав досить збентежений вигляд, оддаючи свою знахідку вченому.

Кузен Бенедікт обережно взяв істоту двома пальцями й підніс до самісіньких очей, знову з жалем згадавши про окуляри та лупу. Як би вони оце йому придалися!

Раптом він закричав:

- Геркулесе! Геркулесе! Ти заслужив прощення! Кузино Уелдон! Діку! Це єдина в своєму роді комаха і, безперечно, африканська! Хай-но тільки хто спробує забрати її в мене! Я скоріше розпрощаюся з життям!

- Справді цінна знахідка? - спитала місіс Уелдон.

- Ви ще й питаєте! Це комаха, яка не належить ні до ряду твердокрилих, ні до сітчастокрилих, ні до перетинчастокрилих, ані взагалі до жодного з десяти відомих науці рядів! Невігласи віднесли б її до павукоподібних. Але вона тільки схожа на павука! Членистонога істота, яка була б павуком, коли б мала вісім ніжок; проте ця істота має всього шість ніжок, і тому вона - не що інше, як комаха! Чи міг я, друзі мої, сподіватись, що до рук мені потрапить такий скарб?! Нарешті й моє ім’я увійде в науку! Цю комаху буде названо «Hexapodes Benedictus»! 115

Кузен Бенедікт так захопився, що, сівши на свого улюбленого коника, відразу забув про минулі й майбутні злигодні. Місіс Уелдон і Дік Сенд вітали його від щирого серця.

А суденце тим часом пливло далі по темній воді. Тишу порушувало тільки брьохання гіпопотамів та шурхіт крокодилів на прибережному піску.

Повний місяць зійшов над деревами, і його м’яке світло, проникнувши крізь щілини в навісі, осяяло пірогу.

Раптом з правого берега долинув якийсь глухий шум, наче в темряві запрацювало водночас кілька великих помп.

То прийшло на водопій велике стадо слонів. Понаїдавшись за день волокнистих стеблин, вони тепер гамували спрагу перед нічним спочинком. Їхні хоботи то піднімались, то опускались, мовби якісь механізми; здавалося, ці велети вип’ють усю річку.

Розділ XVIII
РІЗНІ ПОДІЇ

Протягом наступного тижня пірога пливла далі за водою. За ці дні не сталося нічого особливого. Річка текла серед чудових лісів.

Край і тут був безлюдний. Дік Сенд