Читати книгу - "Єретики Дюни"

Чи правильно вона оцінила Ваффа? Усе було зроблено точнісінько згідно з ученням Міссіонарії Протектіви. Чи достатню щілину пробила вона в його психічному обладунку? Невдовзі він буде змушений заговорити. Тоді вона знатиме.

Вафф спокійно стояв на своєму місці. Одраде бачила його віддзеркалення у пласклі. Він не виказав розуміння того, що ці дві високі темноволосі Сестри стояли обабіч нього, аби запобігти можливому насиллю з його боку. Та, звичайно, знав це.

«Мої охоронниці, не його».

Стояв, схиливши голову, щоб приховати від неї вираз свого обличчя, та Одраде знала, що він почувається невпевнено. Хай там що, а це безперечно. Сумніви скидаються на голодних тварин, а вона неабияк попрацювала, щоб цей голод загострився. Вафф був твердо переконаний, що виправа до пустелі стане приводом для його смерті. А тепер дзен-сунітські та суфійські вірування запевняли його, що там він порятувався з Божої волі.

Хоча, безсумнівно, зараз Вафф наново переглядає свою угоду з Бене Ґессерит, нарешті розгледівши, як він скомпрометував свій народ, на яку страшну небезпеку наразив свою дорогоцінну тлейлаксанську цивілізацію. Так, його самовладання слабшало, та це могли розпізнати лише очі Бене Ґессерит. Незабаром настане час перебудовувати його свідомість за взір­цем, що більше відповідав би потребам Сестринства. А зараз дамо йому ще трохи поумлівати на повільному вогні.

Одраде знову глянула на краєвид за вікном, намагаючись розрядити напругу, пов’язану із цією затримкою. Бене Ґессерит вибрали місце для посольства з огляду на можливість масштабної перебудови, що змінила всю північно-східну дільницю старого міста. Вони могли тут будувати й перебудовувати на власний смак і з власною метою. Древні конструкції, спроєктовані з думкою про легкий доступ для пішоходів, доріжки, достатньо широкі для офіційного наземного транспорту, розкидані де-не-де площі, на які могли сідати орнітоптери, — це все змінено.

«Згідно з духом часу».

Нові будівлі стояли куди ближче до бульварів, обсаджених високими екзотичними деревами, що пихато поглинали величезну кількість води. ’Топтери витіснено з площ, тепер вони сідали на дахи вибраних будівель. Доріжки для пішоходів стикалися з вузькими пандусами, які прилягали до будівель. Усередині нових будинків були ліфти, доступ до яких давали монети, ключ або долонний ідентифікатор. Їхні палючі енергетичні поля маскувало темно-коричневе напівпрозоре прикриття. Ліфтові шахти, мов темні голки, протинали рівну сірість пласбетону та пласкла. Люди, невиразно видимі в цих трубах, справляли враження чогось нечистого, що переміщалося вгору і вниз у механічних ковбасах, цілковито чистих, на відміну від них.

«Усе в ім’я модернізації».

Вафф позаду неї ворухнувся і прокашлявся.

Одраде не обернулася. Дві Сестри-охоронниці знали, що вона робить, і не відреагували й знаком. Дедалі сильніша нервозність Ваффа лише підтверджувала, що все йде як слід.

Одраде не відчувала, що все справді йде як слід.

Витлумачила краєвид за вікном як черговий тривожний симптом цієї тривожної планети. Як вона згадала, Туек не схвалював модернізації цього міста. Скаржився, що необхідно знайти якийсь спосіб стримати її та зберегти давні орієнтаційні пункти. Його наступник-лицепляс продовжував цю суперечку.

Наскільки схожим на Туека був цей новий лицепляс? Чи такі лицепляси думали самі, чи просто грали свої ролі за наказом Пана? Зоставалися вони безплідними, ці нові? Чим відрізнялися ці лицепляси від нормальних людей?

Усе, пов’язане з цим обманом, непокоїло Одраде.

Радники фальшивого Туека, цілковито втягнуті у змову, яку вони мали за «тлейлаксанську інтригу», говорили про публічну підтримку модернізації і відверто втішалися тим, що врешті доп’яли свого. Альбертус регулярно доповідав Одраде про все. Кожна нова доповідь усе дужче непокоїла її. Навіть очевидна покірність Альбертуса викликала в неї тривогу.

— Звичайно, вони не мають на увазі публічної підтримки, — казав Альбертус.

Одраде могла тільки погодитися. Поведінка радників свідчила про те, що вони мають могутню підтримку в середніх верствах священства, серед кар’єристів, що під час недільних вечірок не вагалися жартувати зі свого Розділеного Бога… серед тих, кого вдовольнив і умиротворив скарб, знайдений нею в січі Табр.

Дев’яносто тисяч довгих тонн! Піврічний урожай пустель Ракіса. Навіть одна третина цього була значним козирем при встановленні нового балансу сил.

«Хотіла б я ніколи тебе не зустріти, Альбертусе».

Вона прагнула пробудити в ньому того, хто дбає. А те, кого зробила з нього натомість, легко було розпізнати кожному, навченому за методом Міссіонарії Протектіви.

Підлабузливого плазуна!

Тепер уже не важило те, що спонукою його підлеглості була цілковита віра в її святий зв’язок із Шіаною. Ніколи раніше Одраде не замислювалася, як легко науки Міссіонарії Протектіви нищать людську незалежність. Мета, вочевидь, завжди такою й була: «Зроби з них послідовників, що відповідають нашим потребам».

Тиранові слова у таємному приміщенні не лише роздмухали її страх за майбутнє Сестринства.

«Заповідаю вам мій страх і мою самотність».

Крізь усю цю тисячолітню відстань він засіяв у ній сумніви так само певно, як вона засіяла їх у Ваффові.

Бачила Тиранові питання так, наче їх написано палючим світлом перед її внутрішнім зором.

«З КИМ ВСТУПАЄТЕ В СОЮЗ?»

Хіба ми не більше ніж таємне товариство? Як зустрінемо свій кінець? Зі зливною ямою догматів нашого власного творива?

Тиранові слова були випалені в її свідомості. Яка була «шляхетна мета» в тому, що робило Сестринство? Одраде майже чула глузливу відповідь Тарази на це питання.

«Виживання, Дар! Ось єдина шляхетна мета, якої ми потребуємо. Виживання! Навіть Тиран знав це!»

Можливо, навіть Туек знав це. І куди це його врешті-решт привело?

Одраде відчула непереборне співчуття до покійного Преосвященника. Туек був якнайкращим прикладом того, що може створити міцно згуртована родина. Навіть його ім’я було вказівкою: незмінне від Атрідівських часів на цій планеті. Предком-засновником роду був контрабандист, повір­ник першого Лето. Туек походив з родини, яка міцно трималася своїх коренів, кажучи: «У нашому минулому є дещо варте того, щоб його зберегти». Приклад цієї настанови для потомків не пройшов повз увагу Превелебної Матері.

«Та ти зазнав поразки, Туеку».

Модернізовані квартали за її вікном були свідченням цієї поразки — хабаром для тих елементів ракіанської спільноти, влада яких наростала. Елементів, заради підтримки і зміцнення яких так довго працювало Сестринство. Туек вбачав у цьому передвістя дня, коли він стане надто слабким політично, щоб запобігти наслідкам такої модернізації.

Коротший і оптимістичний ритуал.

Нові пісні на сучасніший лад.

Зміни в танцях. («Традиційні танці такі довгі!») А передусім — менше вилазок до небезпечної пустелі для молодих послушників із владних сімей.

Одраде зітхнула і глянула на Ваффа. Малий тлейлаксу закусив нижню губу. Добре!

«Прокляття, Альбертусе! Я радо привітала б твій бунт!»

За зачиненими дверима Храму вже йшли дебати про те, кому перейде пост Преосвященника. Нові ракіанці говорили про потребу «йти за духом часу». Мали на увазі: «Дайте нам більше влади!»

«Так було завжди, — подумала Одраде. — Навіть у Бене Ґессерит».

А все ж вона не могла позбутися думки: бідний Туек.

Альбертус доповів, що Туек саме напередодні своєї смерті й заміни лицеплясом перестерігав свою рідню, що вони можуть не втримати сімейного контролю над постом Преосвященника, коли він помре. Туек був кмітливішим і здогадливішим, ніж очікували