Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Холодний Яр 📚 - Українською

Читати книгу - "Холодний Яр"

331
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Холодний Яр" автора Юрій Юрійович Городянин-Лісовський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 135
Перейти на сторінку:
зправа і зліва — строчать вже кулемети.

Я в один бік, Гризло та Яблочко — в другий.

Оточені кругом. Починають нас „святити“ з гармат — з легких і важких. Залишаю частину в резерві при обозі — решту на фронт.

Я в один бік, Гризло та Яблочко — в другий.

Перший наступ відбиваєм.

Роблю з кіннотою маневр, щоб звести червоних одних на других. Удається. Поки будьоновці луплять самі по своїх — лечу на другий фронт. Там зле — напирають „товаріщі“. Ранених повстанців багато, вже й убитих досить. А тут ще з боку свіжий полк у наступ. Яблочко та Гризло збирають усю кінноту, що була з цього боку, і кидаються назустріч стримувати. Відганяють кулеметами ту лаву, а я скачу, забираю триста своїх з резерви, завертаю піших, що вже відступають, і починаєм тиснути будьоновців. Що з рештою моїх, що залишилися на другому фронті з сотником Пугачем та Дорошенком — не знаю. Цих не можу покинути і коня не маю — віддав.

Червоні з важких гармат густіше починають садити. Прибігає мій сотник Петрів з сіма козаками — давай підмогу, бо з іншого боку валять будьоновці. Кажу спішити туди кінноту — так кіннота погналася за червоними в інший бік. Віддаю цей „фронт“ свойому старшині — сам допав три коні, сідаю з Петрівим та одним козаком — скачемо на загрожений відтинок. Забираю від обозу останню півсотню — кидаю туди. На щастя Пугач знову покермував так, що будьоновці з того боку самі по своїх б’ють в гущавині. Летимо назад, де стрілянина і крики що раз сильнішають. Вискакуєм на прогалину — а тут кулемет будьоновський з тачанки: всі три коні під нами — на землю трупом. Збоку кіннота ворожа... Кидаєм бомби — самі в кущі. Назустріч три будьоновці спішені. Кладем всіх трьох — козак наш теж дістав кулю; беру від нього ручний кулемет, — біжимо дальше вдвох. Назустріч знову: „Ура! бий бандітов“! Петрів здурів — каже — здаємся... Віддати — кажу шкіру на паски — завжди вспієм, — лізь на дерево де ще трохи листя є!

Вилажу на дубка, що не спішиться листа скидати. Дивлюся, мій Петрів збіг у ярок, ліг і листям накрився. Надходить лава. Зауважили Петріва, дали кілька стрілів, стягнули чоботи і дальше. Проходять підо мною, а я на дереві вже зауважив, що в кружку на кулеметі — ні одного набоя — всі вистріляні. І в револьвері пусто. Маю дві бомби. Одну, думаю, кину їм, а другу собі за пазуху, щоб там розірвалася. Прошла лава — не зауважили мене. Прошло ще дві. В лісі кругом стрілянина, розбігається все дальше. Де наші, де ворог — не розберу.

Досидів так до вечора. Зліз... Поцілував Петріва і в дорогу... Куди сам не знаю — місцевість незнайома... Зустрів у лісі п’ять своїх козаків — теж на деревах пересиділи. Кажуть — прорвалася більша частина наших хлопців у зруб і вирятувалися. Кіннота з Яблочком та з Гризлом — теж пробилася; як дальше не погинули — то живі. У лісі повно трупів; і наших і будьоновських.

Відшукав своїх. З’явився і Яблочко та Гризло з кіннотою. Прорвалися, щей артилерію будьоновську по дорозі розчистили. Мій Пугач — кінноту теж вивів — мав 18 убитих, а у будьоновців коней „підкупив“ трохи. Дорошенко з піхотою пробився, хоч і багатьох не долічувалося... Найбільш загинуло селян, що їх Яблочко „змобілізував“. Обхопила їх паніка від вогню важких гармат ну й... попали під шаблі... Бракувало і Гризловців...

Перейшли в інший ліс. Як перейшли будьоновці — довідуємося, що зібрали своїх кількасот убитих і нашвидко позакопували у селах.

Сестриці — черниці з Лебединського манастиря поховали 709 наших.

Сотника Петріва, якого знали, та ще сім чоловік, що їх прізвища устійнили з документів — окремо поховали, — решта зійшла в могилу без імен. Самі знаєте — не любить наш брат документів при собі носити... Як уб’ють — щоб хати не чіпали...

Всі були під важким вражінням оповідання Лютого. Стара Чучупачиха — витирала фартушком сльози. Чорнота глянув на Петренка і зідхнув:

— Господи — Твоя воля!.. Чого дурні — бо бідні. Чого бідні — бо дурні. Скільки то Україна борців має! Що більший ліс — то дивізія... І скільки гине!.. А що з того!..

— Що думаєш дальше робити? — Запитав Петренко Лютого.

— Сам не знаю. Прийшов вас спитати... Розпустив частину хлопців по хатах, а ті що вдома не можуть бути — копають у лісах землянки, роблять запаси... Може з весною сонце засвітить... А що Холодний Яр думає?..

Ватажки Холодного Яру посхиляли на руки голови. Думали. Перший перервав задуму Петренко.

— Як наближалася наша армія, можна ще було думати про згрупування більших повстанчих сил, про ширші операції... Тепер — кожний загін, кожний отаман — воліє загинути в обороні власних стріх... Ми стріх боронити не будем. Не хочемо, щоб їх на зиму попалили.

Червоні, як ще не тепер, то за місяць-два — зможуть послати на нас стільки війська — скільки буде треба... Мусимо повести таку „політику“, щоб села за нас не відповідали. Щож... Заховаємося і ми в ліси до весни. Починаються морози, а вони повстанчий рух завжди охолоджують. Червоним ще далеко до перемоги... А армію нашу, як і витиснуть за Збруч — тож до... Галичини... Весною може вернутися уп’ятеро — сильнішою...

Мамай пошкрябав борідку:

— То я хіба на Дніпро у плавні... Мої хлопці рибу люблять...

— Та звичайно... Ви у плавні... Кваша із третім курінем — у свої ліси за залізницю. Лекше прохарчуватися, тай увагу ворога на різні місцевости розіб’єм. Треба тільки бути готовим, як би прийшла потреба знову зібратися.

Увечері Мамай і Кваша повели свої курені кожний у свій бік.

Другого дня голова повстанкому і Терехів заявили, що вони від’їжджають на партійну роботу до міст. Поїхали.

Прибули хлопці, що відвозили раненого отамана Деркача. Вдалося добре. Половину дороги до Єлісаветграду — їхали із... будьоновським обозом під охороною червоної кінноти, щоб „бандити“ не напали. Лікар, що був при тому обозі — перев’язував рани, а воєнком, у якомусь селі, навіть промову до селян вшкварив, демонструючи раненого отамана Холодного Яру, як жертву „петлюрівсько-бандитського терору“. У Єлісаветграді теж усе пішло щасливо. Операція вдалася. Як тільки отаман набере трохи сили — перевезуть його з совітської лікарні до іншого міста, дальше на Південь, щоб там у своїх людей — вернувся до

1 ... 86 87 88 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодний Яр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодний Яр"