Читати книгу - "Земля мертвих"

— Вони ніколи не погодяться, — заперечила Злітан. — Адже відомо, що картини мають надзвичайну художню значущість.

— Саме тому вони й мали б поцікавитися, чи картини насправді такі безцінні, чи це просто підробка. Вам слід також відшукати підказки, що їх Собєскі розкидав на кожному кроці: перевірити його бісову піч, знову оглянути майстерню на вулиці Адрієна Лесена, зважаючи на нові обставини. На мою думку, ви знайдете там лише підтвердження його слів.

Корсо не вірив власним вухам: невже ці судді й справді сидять тут разом, п’ють каву? І можна забути про надокучливих журналістів, етичну доцільність або навіть законність такої поведінки? Для повноти картини бракує лише Клаудії Мюллер.

Злітан заговорила знову. Її волосся виблискувало в сонячному промені, що розсіювався в глибині задньої кімнати.

— Тоді нам кінець, — промовила вона. — Ми вже чули свідчення Діани Вастель, секс-тренера та англійця, а якщо додамо сюди рішучий виступ дівчиська в капелюсі й докази присутності Собєскі в підпільній майстерні в ніч убивства, то можна не сумніватися: присяжні негайно випустять його на волю.

Запала мовчанка. Ніби щойно пролунав вирок для них самих, а вони аж ніяк цього не хотіли.

— Налаштування печі ще не доводить, що Собєскі був там фізично присутній, — несміливо докинув Ружмон.

— Франсуа, я тебе прошу, — відказав Делаж. — Хто повірить, що він доручив просушування підробленої картини дівчинці, яка щойно закінчила навчання в Академії мистецтв?

— Тоді ми маємо віднайти полотно.

— Даремна справа. Собєскі про це — анічичирк. І з якого побиту? А головне — слід перевірити, чи можна підтасувати показники печі. Якщо ні — Софі має рацію: нам гаплик.

Судді силувалися змиритися з тим, що не засадять Собєскі за ґрати — до того ж їх вважатимуть дурнями або щонайменше необізнаними.

І ще одна загадка: що Корсо тут робить? Навіщо його запросили на таємні збори?

Він не встиг поставити питання: раптом усі поглянули на нього.

— Нам потрібний ще один обвинувачуваний, — упевнено проказав Делаж.

— Тобто?

— Ви, як ніхто, знаєте цю справу. Як ви думаєте, чи можна знайти іншого підозрюваного перед тим, як продовжать процес?

Ружмон, Злітан і Тюреж прикипіли до нього очима й чекали на відповідь. У нього аж в горлянці пересохло, але він навіть не ковтнув води «Перьє», яку замовив перед тим.

— Я тижнями мозолився над цим досьє. Ми відпрацювали всі можливі версії. І не натрапили на жодного іншого підозрюваного.

— Собєскі завжди жалівся на те, що його підставили, — втрутився Тюреж.

— Ви ж самі всіх промацали: ворогів у тюрмі і т. д. Ніхто з них не здатний скоїти такий злочин і вийти сухим із води, та ще й зробити з нього цапа-відбувайла.

Тюреж знехотя погодився.

— Ми просто вас просимо знайти бодай щось, — вів далі Делаж.

— Я більше не працюю в Карному розшуку.

— Мав на думці не Карний розшук, а ЦУКЦ. Ви ж тепер на вулиці Труа-Фонтано?

— Я тепер в ЦУБНТН[101].

— Тоді вас треба лише перевести до ЦУКЦ. Ви б погодилися?

Корсо відповів не відразу. Насправді він був ладен потихеньку вести собі далі розслідування, навіть якщо ніхто його про це не просив. Уже понад рік коп звик вважати Собєскі злочинцем, зрісся з цією думкою. Однак тепер усе пішло шкереберть, а він лишався без підозрюваного, без убивці. Неймовірно.

— Вам не вдасться так швидко перевести мене в інше місце, але, хай там що, я приєднаюся до пошуків. Потайки допомагатиму хлопцям, яким передадуть естафету.

Його відповідь, здавалося, усім припала до смаку.

Софі Злітан, якій явно кортіло щось спитати, врешті-решт наважилася:

— А ви самі в це вірите?

— У що саме?

— В те, що Собєскі не винний у вбивствах?

Корсо вирішив викласти всі карти на стіл:

— Я вже рік певен, що він винний. Останні події змушують мене відступити, але не так просто протягом однієї години змінити думку. Я добре знайомий із Собєскі і запевняю: він винний. У чому саме? Ось що надважливе. Не виключаю, що він улаштував розгардіяш, аби відвернути увагу від чогось більшого. Він завжди знав, що над ним висить загроза потрапити за ґрати, а тому вигадав якесь вельми хитромудре алібі.

Усі згідно закивали, але не дуже впевнено, мов нирці, в яких лишилося обмаль кисню. Вони не надто полюбляли спускатися так глибоко. Тут надто темно, заплутано й непристойно. Корсо був не таким, як вони: міг уявити будь-що і звик до того, що часом трапляються саме найгірші речі.

А тоді відчув, що їм слід підкинути кісточку:

— Зроблю все, що в моїх силах, можете покластися на мене, — закинув він і вийшов з паба.

74

Звичайно, Корсо так і не перевели на нове місце.

Той день, коли генеральний адвокат і голова суду зможуть просувати копів по службі, ще геть не настав. Минули довгі місяці, а Корсо так і лишався там, де був, тобто в кріслі свого кабінету Управління протидії наркозлочинності. Аби вести розслідування, він був змушений працювати на італійський штиб: після обіду вішав на спинку стільця піджак і десь зникав.

Одна подія зіграла йому на руку, і тепер він міг вільніше вести підпільну роботу. У вересні ЦУКЦ звернулося до Карного розшуку, аби ті знайшли нових підозрюваних, а самі взяли собі ту частину досьє, де йшлося про «підробки». Тож справа перейшла до рук Барбари Шометт, себто Барбі, яку минулої весни призначили на посаду керівника групи.

Разом із Барбі вони взялися опрацьовувати довгий список ворогів Собєскі — всіх тих, кого у Флері «Суддя» принижував, карав, нівечив. Вони довідалися також, кого зі злочинців він здав вертухаям і копам. І прийшли до спільних із Тюрежем висновків: ніхто зі списку не був здатний на такі речі.

Корсо також багато чого нарив у новому ареалі існування Собєскі — в сучасному мистецтві. Може, він розізлив колегу, власника якоїсь галереї або колекціонера, а того охопила дика жадоба помсти? Звісно ж, ні. На художньому ринку, як, наприклад, на щорічному Міжнародному ярмарку мистецтв у Парижі або арт-ярмарку в Базелі, працювали геть не хлопчики з церковного хору, але й до рівня серійних убивць їм було далеко, як до місяця, і там нікому таке б і на думку не спало.

Осінь заскочила їх зненацька,