Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

— Показове; 137 — Вільшанка; 138 — Сухий Ташлик; 139 — Тимково; 140 — Писарівна; 141 — Колодисте; 142 — Майданецьке; 143 — Володарськ; 144 — Журавлиха; 145 — Лесовичи; 146 — Миронівка; 147 — Іванівна; 148 — Ольшана; 149 — Бурти; 150 — Цветново; 151 — Смела; 152 — Червона Слобідка; 153 — Черкаси; 154 — Підлісся; 155 — Бориспіль; 156 — Олександрівка; 157 — Золотоноша; 158 — Оржиця; 159 — Придніпровське; 160 — Мушта; 161 — Кагамлик; 162 — Градіжськ; 163 — Кириленки; 164 — Прилипни; 165 — Василівка; 166 — Мале Ладижино; 167 — Климівка; 168 — Малі Солонці; 169 — Підлужне; 170 — Орлик; 171 — Царичанка; 172 — Могилів; 173 — Новопідкряж; 174 — Преображении; 175 — Лобойківка; 176 — Верхня Маївка; 177 — Спаське; 178 — Підгородне; 179 — Минівка; 180 — Бузівка; 181 — Дичково; 182 — Хащеве; 183 — Шандрівка; 184 — Терни; 185 — Вербки; 186 — Булахівка; 187 — Павлоград; 188 — Богданівна; 189 — Соколово; 190 — Олександрівка; 191 — Орестопіль; 192 — Петропавлівка; 193 — Вільшанськ; 194 — Запоріжжя; 195 — Пологи; 196—199 — Заможне, Жовтневе, Виноградне, Чапаївка; 200 — Велика Білозерна; 201 — Барвинівка; 202 — Долина; 203 — Новопилипівка; 204 — Терпіння; 205—210 — Родіонівка, Волчанськ, Юр'ївна, Акимівка, Давидівка; 211 — Новогригорівка; 212 — Строганівка; 213 — Огородне; 214 — Приморське; 215 — Кременівка; 216 — Волонтьорівка; 217 — Заможне; 218 — Новоандріївка; 219 — Василівка; 220 — Високе; 221 — Птиче; 222 — Благівка; 223 — Астахове; 224 — Новолуганськ; 225 — Зимогір'є; 226 — Луганськ; 227 — Олександрія; 228 — Лисичанськ; 229 — Івано-Дар’ївка; 230 — Слов'янськ; 231 — Жовтневе; 232 — Преображенське; 233 — Шахтарськ; 234—237 — Кам’янка, Ковалівна, Камишеваха, Шпаківка; 238 — Князеве; 239 — Сватове; 240 — Новонікольське; 241 — Донецьк; 242 — Філатівка; 243 — Істочне; 244 — Богачівка; 245 — Целінне; 246 — Болотне; 247 — Чкалове; 248 — Дальне; 249 — Червонопартизанське; 250 — Акимівка; 251, 252 — Сімферополь; 253 — Астаніне; 254 — Лугове; 255 — Євпаторія; 256 — Станіславка. IV — пам’ятки населення кемі-обинської культури: 1 — Великодолинське; 2 — Старі Беляри; 3 — Велико-Зиминово; 4 — Ковалівна; 5 — Покровка; 6 — Нова Одеса; 7 — Касперівка; 8 — Костянтинівка; 9 — Старогорожене; 10 — Старорозанівка; 11 — Ліманці; 12 — Баратівка; 13 — Мойсеївка; 14 — Андрусівка; 15 — Рахманівка; 16 — Березівка; 17 — Олександрія; 18 — Іванівна; 19 — Старосілля; 20 — Велика Олександрівка; 21 — Мала Олександрівка; 22 — Львове; 23 — Софіївка; 24 — Золота Балка; 25 — Орджонікідзе; 26 — Нікополь; 27 — Балки; 28 — Верхня Тарасівна; 29 — Скадовськ; 30 — Євпаторія; 31 — Мамай; 32 — Уютне; 33 — Зольне; 34 — Віліно; 35 — Сімферополь; 36 — Марніло; 37 — Кемі-Оба; 38 — Бахчисарай; 39 — Казанки; 40 — Дружне; 41 — Чокурча; 42 — Костянтинівка; 43 — Леніне; 44 — Астаніне.

Поява ямної спільності відповідала загальноісторичній тенденції зміни високорозвинених енеолітичних культур у Балкано-Карпатському басейні більш примітивними культурами бронзової доби, де цей процес почався дещо раніше, і на час появи ямної культури там уже проживали носії таких культур, як Чернавода II, Коцофень, Глина-Шнекенберг, Костолац, Баден та ін. Така ж історична картина спостерігається на Північному Кавказі, де населення майкопської культури зникає, а на їхнє місце приходять інші племена з менш яскравою культурою. Лише в зоні степів Поволжжя відбувається більш-менш еволюційний розвиток населення, генетичні корені якого дослідники вбачають у традиціях племен хвалинської ранньоенеолітичної культури. Тому головний імпульс, який призвів до розповсюдження ямної культури, багато дослідників намагається локалізувати саме там, а в більш широких межах — у Надкаспії. В цьому є певна закономірність, яка, щоправда, не заважає загальноприйнятій точці зору про те, що формування ямної спільності, етнічно неоднорідної, відбувалося внаслідок взаємодії різних груп населення каспійсько-чорноморських степів[194]. Саме тому особлива складність процесу інтеграції спостерігається в українських степах, якщо врахувати загальну картину розвитку первісних племен наприкінці енеолітичної доби. Цим безпосередньо пояснюється наявність значної кількості окремих племінних об’єднань, які визначаються в межах локальних груп ямної спільності, кожна з яких зосереджена навколо басейнів рік та їхніх приток. У літературі виділено приазовсько-кримську, південнобузьку, нижньодніпровську, середньодніпровську, донецьку, буджацьку або дністровську групи племен[195]. Але сьогодні вже можна дати більш дрібний поділ, включаючи молочанську та східноприазовську, лівобережну, орельсько-самарську групи та ін. Окремі племінні групи різняться за археологічними даними особливостями поховального обряду, відмінностями матеріальної культури, зокрема кераміки — її форм, орнаментації. Безумовно, залежно від екологічних умов життя існували відмінності у формах господарської діяльності, зокрема різні види ведення скотарства. Окремі племінні об’єднання займали вигідніші для життя області, тим самим маючи певні переваги над сусідами. Це ж стосується і розвитку соціальних організмів — збагачення окремих племен, патріархальних громад, поява могутніх вождів тощо. Як результат — нерівномірність розвитку окремих ямних племінних об’єднань, воєнні сутички між ними.' У найвигіднішому становищі, на нашу думку, були племена, що проживали на кордоні з населенням інших культурних традицій. Це дністровське, дунайське об’єднання та групи, що контактували з племенами ямної культури Нижнього Дону і через них мали вихід до Північного Кавказу. Перші протягом тривалого часу сфокусували на собі впливи балкано-карпатських та центральноєвропейських культур ранньої доби бронзи і виробили специфічні форми посуду: амфори, кубки, чаші, аски тощо, які не виявлені у населення інших ямних груп. Більше того, ямне населення дністро-дунайської зони підтримувало постійні контакти з племенами Балкан та Карпатського басейну, зайнявши вільну екологічну нішу по сусідству з ними. В результаті в похованнях за “ямним” обрядом трапляється посуд, який був у побуті населення таких культур, як Коцофені, Глина — Шнекенберг, що існували на теренах сучасних Болгарії, Румунії, Угорщини та Югославії. З півночі відчутні зв’язки з племенами культури кулястих амфор (пізніх періодів) та культур шнурової кераміки, зокрема передкарпатської[196]. З іншої сторони, населення Подністров’я та Подунав’я було посередником у передачі досягнень своїх західних та північних сусідів на схід, в області проживання південнобузького та подніпровських об’єднань. Туди ж доходили й імпорти суто дністровського походження, такі, як банки на піддонах та горщики із специфічною багатою орнаментацією, ялинковими композиціями.

Очевидно, впливами та участю в історичному процесі в степовому Причорномор’ї племен культур шнурової кераміки можна пояснити порівняно