Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступного ранку Релі відправилася до лісу із кошиком в руках. Планувала назбирати грибів та оглянути пастки, що їх наставили вони із юнаком ще до того, як сіли вечеряти учора. Ступаючи поміж деревами, дівчина уважно придивлялася до їхніх стовбурів, та гриби просто не траплялися. Виникала уже думка, що їх всіх виїла відьма та її нечисть, що насправді не втекли з лісу, а просто ховалися десь неподалік, не наважуючись наблизитись до будиночка, в якому оселились принцеса та юнак в чорному.
Подумавши про те, що вони могли наважитися й зібрати дичину з пасток, Релі була готова до розчарування. Та дійшовши до першої пастки, одразу ж всміхнулася. Схоже, на кілька днів у неї буде винятково смачна їжа. У пастці знаходився кролик.
Вже зрадівши, принцеса приготувалася перерізати кинджалом мотузку сітки, у якій він висів, як раптом позаду тріснула гілка.
Релі тут же озирнулася. Позаду неї стояла група із п’яти королівських гвардійців. Усі одягнені в кольчужну броню, на плечах герб Медіаносу ― вовк із короною на голові, зображений у профіль.
Принцеса, зніяковівши в обличчі, уже згадала тих довбнів із заїжджого двору, яких їм із Веймондом довелося відгамселити за вкрай зухвалу поведінку. Із уст її вирвалося:
― Шановні пани…
Та тоді один з гвардійців зробив крок уперед. Обличчя його, на відміну від зухвальців з бару, виражало виключно професійну зосередженість:
― У нас наказ короля. Супроводити вас до палацу Його Ясновельможності.
Релі звела брови:
― Наказ короля… Даріена?
― Так, міледі, ― кивнув гвардієць. ― Прошу за нами. Його Ясновельможність вас очікує.
Певна річ, принцесу охопило здивування! Вони прийшли сюди, в цю глушину, більше того, ліс із явно поганою репутацією, аби відшукати її і… відвести до Короля? Особистий прийом? І чим же вона цього заслужила?
Та поки принцеса думала про це, вони встигли вибратися до лісової стежки, де стояла темно-сіра карета з явно королівського гарнізону та ще декілька осіб у такому ж вбранні. От тільки… карета була, а коней жодного. Наче усі раптом повтікали. До того ж, позаду стояв іще віз, на якому, схоже, приїхали гвардійці. І знову ж без упряжки.
Релі здалось це вкрай дивним, адже вона побачила візників у темно-сірих каптурах. То де ж коні…
― Прошу, сюди, ― не встигла оговтатися принцеса, як один із гвардійців, той самий із «професійним» обличчям, відчинив перед нею дверцята карети.
Та Релі все не могла зрозуміти… придивившись до візників, второпала, що усі вони мають на руках алевіати. Та не такі, як у неї, а звичайні у вигляді браслетів, які неможливо зняти, що майже повністю обмежують магічні здібності будь-якої нечисті.
― Ваша Величносте? ― озвався гвардієць.
Де Вантелл тут же зміряла його зосередженим поглядом:
― Ви мене знаєте?
― Звісно, ― кивнув чоловік, ― Король наказав привести леді Аврелію де Вантелл. Це ж ви.
Ось це вже цікаво…
Релі довелося тільки бовкнути:
― Так, це я.
На відміну від гвардійців з бару, ці і справді виглядали королівськими підданими. Дівчина подумала про те, що у заїжджому дворі, скоріше за все, були розбійники, котрим вдалося розбити групу гвардійців і поцупити їхній одяг. Все-таки, принцеса мала сподівання, що королівська гвардія не зазнала змін за ці п’ять років. Особисте військо королівського палацу завжди славилося виключним професіоналізмом, а люди туди вибиралися у кілька етапів. Принцеса була добре знайома з процесом, тож думка про розбійників у барі здавалася їй більше, ніж логічною.
Зрештою, гвардієць, пропустивши всередину ще одного свого колегу, сів разом із ним навпроти принцеси й зачинив дверцята карети. Другий гвардієць, чоловік із рудим волоссям, відчинив віконце й крикнув:
― Вирушаємо!
Релі стало й справді цікаво, як це вони збираються рушати без коней, та зненацька карета зрушила з місця. Не втримавшись, принцеса схопилася й визирнула у вікно.
Виявляється, вся справа була у візниках! Вони були заклинателями вогню й використовували силу, доступну їм за умов одягнутих алевіатів, для того, аби зрушувати екіпаж з місця. Вони буквально випускали стовп вогню у повітря, який, відштовхуючись від нього з величезною силою, штовхав віз та карету уперед. Й лиш тільки зараз до Релі дійшло, що візники сиділи не спереду, а ззаду!
Такий собі живий двигун!
Екіпаж почав рухатися, набираючи швидкість явно більшу, ніж якби був запряжений навіть найкращими кіньми.
Релі рвучко озирнулася до гвардійців, що перебували із нею у кареті:
― Це…?
― Так, ― відказав рудоволосий. ― Вони у нас на службі. Іще чимала кількість цієї погані займається відновлювальними роботами. Принцесо, а ви знали, що заклинателі вогню блискуче полегшують усі відомі нам процеси? З їх допомогою можна скувати зброю будь-де, й не потрібно носити з собою кресало, аби розвести багаття. Чого не скажеш про те, що карета їде в рази швидше, аніж із кіньми!
Інший гвардієць ствердно закивав:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест», після закриття браузера.