Читати книгу - "Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф"

– Ну, все як завжди, – гмикнув Івор.

– Можливо, – байдуже знизала плечима Реквієм. – Ви як хочете, а я піду відпочивати. Мої запаси досі не відновилися.

– Тобі навіть не цікаво, що записав твій амулет? – здивувався Олесь, підкинувши схрон в правій руці.

– Потім розповісте, – відмахнулася розвідниця, піднявшись на ноги. – Ви й так вже втягнули мене у все це. А там інформації зібралось стільки, що краще самі розгрібайте ці завали, перекажете основне. До того ж, мені обіцяли відгул. Навіть два.

Почувши її нахабні слова, штурмовики розсміялися, розуміючи, що Вієм просто бажає уникнути нудної роботи. Та Івор лише усміхнувся, коли раптом згадав дещо важливе.

– Зараз можеш йти, але відгул доведеться відкласти. Мені потрібні чергові на оглядові вежі, на наступну добу, а вільних солдат немає. Навіть найманців фальшивого генерал-поручника довелося затримати і відправити з частиною штурмового загону назад, в головний штаб. Зранку мала заступати команда Маркуса Боян, але... боюсь, він не зможе працювати ще якийсь час.

– Що ти з ним зробив? – здивувалась розвідниця. Коли вона бачила Маркуса востаннє – той був цілком працездатним.

Підполковник тільки руками розвів під, вже трьома, спантеличеними поглядами:

– Лише пояснив, що мої рішення не обговорюються, а напад на поручника жорстоко карається. Загалом, у нього тепер вдосталь часу в палаті, щоб обдумати свою поведінку.