Читати книгу - "Рембо"

У повітрі з’явилися часточки пилу. Виття вітру все посилювався.

Швидше! — квапив Муса.

Вони залізли під ковдри й лягли на животи між конями, поклали на кожного руку, щоб заспокоїти й не дозволити встати. Затисли краї ковдр у піднятих догори кулаках, щільно вкуталися самі й закутали голови тварин.

Стало важко дихати. Рембо з тривогою помітив, що морок під ковдрами згустився.

Він ледь чув приглушений голос Муси.

Хтось назвав Афганістан Ягістаном.

Що?

Земля неприборканих.

Як це стосується нас?..

Земля свободи.

Мовчи. Бережи сили.

Ми покажемо радянський, що це правильний назва.

Я сказав тобі — заспокойся.

Але Ягістан означає ще..

Заткнися!

Некерована земля.

У цей момент на них із моторошним ревінням обрушився чорний ураган.

ЧАСТИНА IV

РОЗДІЛ 1

Вони сховалися від чорної бурі під ковдрами. Наметений пісок притискав їх до землі. Приголомшений ревінням бурі Рембо пошепки заспокоював коней. Під ковдрами ставало спекотно й задушливо. Думки плуталися. У маренні Рембо побачив Коу, яка вмирала в конвульсіях у нього на руках. Видіння було сіре й розпливчасте. Фігура Коу роздвоїлася та перетворилася на Траутмена, якого він востаннє зустрів у ливарні. Голос Траутмена луною донісся здалеку:

— Ніяких особистих образ.

Рембо хотілося заридати. Чорт забирай, йому потрібно було врятувати полковника!

Рембо вже настільки звик до ревіння вітру, що коли зовні стихло, йому все ще здавалося, наче буря продовжується. Раптом він зрозумів, що не чує нічого, крім подиху та дзенькоту у вухах.

Дихати… Дихати скоріше…

Рембо спробував скинути ковдри, але йому не вдалося. Тоді він спробував вилізти з-під них.

І не зміг.

Спробував піднятися.

Не вийшло.

Немає повітря. Занадто ослаб.

Повільно підтягуючи коліна й упираючись руками в землю, він з усієї сили вигнув спину, але не зміг зрушити ковдри. Уперся сильніше, але знову безрезультатно!

Ми тут задихнемося!

Коні ледь дихали. Легені пекло. Він непритомнів.

Ні!

Він боровся з бажанням лягти на землю й заснути. Дюйм за дюймом Рембо підтягував руку до грудей. Нарешті йому вдалося розірвати сорочку. Тепер у нього залишався один-єдиний засіб.

Йому потрібно дотягтися до ножа. Вийняти з піхов. Розрізати ковдри.

Коли це вдалося, пісок посипався йому на голову, забиваючи вуха, очі, рот. Він почав розгрібати пісок, упершись колінами в землю та прагнучи розігнутися.

Його легені розривалися. Він опирався бажанню позіхнути. Але свідомість його затуманилася, і він вдихнув пісок.

І відразу вискочив зі своєї могили назустріч такому яскравому сонцю, що, здавалося, начебто в очі його вп’ялися сотні розпечених голок. Він почав викашлювати пісок з легень.

Його вирвало.

Він видерся з-під трифутової гори піску, але Муса й коні залишалися там. Вони помруть, якщо він їм не допоможе.

Він запрацював як божевільний. Могутніми гребками почав розкопувати наметену на ковдри гору піску. Із вигуком радості Рембо нарешті добрався до ковдр у тім місці, де вони були розрізані. Він рвонув ковдру та побачив Мусу поруч з одним із коней. Афганець не дихав.

— Мусо!

Рембо запрацював ще активніше, відрив його й ривком перевернув обличчям догори. Звичайно смагляве обличчя афганця було сірим. Очі закриті, груди не рухалися. Рембо натиснув йому на ребра, намагаючись змусити працювати легені. Потім він відкрив рот Муси, щоб переконатися, що там немає піску, і, глибоко зітхнувши, зробив видих йому в рот. Потім ще. І ще

І ще.

І…

Муса закашляв.

Полегшено зітхнувши, Рембо зробив ще одну спробу.

Муса знову закашляв. При наступній спробі він підняв руку, слабко відсторонив Рембо та судорожно задихав.

Рембо сів на купу піску. Він устиг звільнити голову одного з коней і тепер почав розкопувати інших тварин.

Добравшись до них, він перевірив, чи не потрапив їм у ніздрі пісок. Двоє коней із чотирьох дихали, інші не виявляли ознак життя.

Рембо зробив ще зусилля й звільнив від піску їхні тіла. Тепер можна було відпочити. Праворуч від нього лежав Муса та важко дихав.

Як це чудово, який подарунок Аллаха — дихати… — сказав Муса.

Руки Рембо кровоточили. Але зараз навіть біль він відчував з насолодою. Він піднявся на ліктях і глянув на коней.

Два були мертві. Рембо підповз до курдюка з водою та змочив роти коням, які дихали. Язики їхні відразу запрацювали, облизуючи губи. Рембо спробував поставити коней на ноги.

Вони пручалися. Він обережно потягнув за поводи. А що якщо вони не піднімуться? Але коні неспокійно зарухалися та повільно піднялися. Він наповнив водою металеву миску й дав попити спочатку одному коню, потім іншому.

Залишалася ще одна справа. Він так ослаб, що вона здалася йому найважчою за все його життя. Загнуздати коней. Закінчивши, Рембо опустився поруч із Мусою та протягнув йому курдюк.

Ні, — відповів Муса. — Ти врятував мені життя. Пий першим.

Рембо не сперечався. Він ковтнув чудесну вологу, і вона потекла по його пересохлому горлі. Не змахуючи краплі з губ, віддав курдюк Мусі, і той узяв його тепер із вдячністю.

Нам пощастило, — сказав Рембо, — у мене майже не було сил, щоб…

Ні, не пощастило, — заперечив Муса. — Аллах хотів, щоб у тебе вистачило сил.

Тоді скажи йому за мене спасибі.

Чому б тобі самому не подякувати йому?

Я не знаю як.

Я тебе навчу.

РОЗДІЛ 2

На світанку вони вже відчули себе досить сильними, щоб продовжити шлях. Умілий догляд Рембо швидко відновив сили коней. Муса помолився. Вони поїли та зарили кошики з вантажем. Муса позначив місце валуном, але виглядав стурбованим:

Якщо чорна буря повернутися, вона засипле камінь. Ми ніколи не знайдемо це місце.

Осідлавши двох коней, що залишилися, вони рушили.

На все воля Аллаха!

Так, — сказав Рембо, — на все воля Аллаха.

РОЗДІЛ 3

Я хочу, щоб ти мене навчив, — сказав Рембо.

Ісламу? — запитав Муса.

Говорити афганською.

Муса із сумнівом похитав головою.

Я знаю, що за короткий час не навчуся добре говорити, — сказав Рембо, — але розуміти основні слова я зміг би.

В Афганістані десять національність, вісім мов, тридцять два діалекти. Немає такого поняття, як афганська мова.

Рембо згадав, що йому говорив Муса, коли почалася чорна буря. Земля, повна сюрпризів.

А який найпоширеніший?

Два. Пашто й дарі.

Тоді навчи мене хоч деяким словам одного з них.

Далекі відзвуки перетворилися на могутнє ревіння. Здригнувшись, Рембо осадив коня. Ще одна чорна буря?

Крізь ревіння, він почув розкотисте вумп-вумп-вумп і раптом зрозумів, що цей звук означав щось більш небезпечне, ніж чорна буря.

Це летіли