Читати книгу - "Сповідь крізь епохи, Кала Тор"

Я кивнула, відчуваючи, як у мені сходиться все: довіра, ніжність, очікування.

— Так, як я давно не була впевнена. 

Він всміхнувся, цілуючи кожну рису мого обличчя, як молитву, як обіцянку. І коли наші тіла, немов ноти, злилися в одній гармонії, я зрозуміла: ми більше не окремі — ми одне ціле.

У його обіймах не було місця страхам чи сумнівам — лише тиша, в якій дихає кохання. Я відчула не просто тепло його тіла — це було щось глибше: мовчазна обітниця, захист, що не потребує слів, і любов, у якій не було місця для страху чи сумніву.

І вже напівсонна, на межі сну та реальності, я почула тихий, майже шепіт:
— Нарешті… Ти моя.
Його голос був ніжним, але сповненим глибокого володіння, якого я не боялася. Навпаки — я знала, що завжди була його.

________________________

Зіроньки, дякую, що були зі мною. Залишився тільки епілог і ми попрощаємося з нашими героями. 

Та я запрошую вас в нову історію про потраплянку. Підписуйтеся, щоб не пропустити початок викладання.

Подруга Марі запропонувала мені щось… нестандартне.  

— Це працює, я перевірила, — сказала вона, зводячи руки на грудях. — Організм перебудовується, обмін речовин прискорюється, зайве зникає назавжди. 

 — Але… це ж отруйні гриби, — я нервово стиснула пальці.  

— Лише в неправильних руках, — зітхнула вона. — Я все продумала, пройшла курси, проконсультувалася з лікарями. Ми зробимо все правильно.  

...Я відкрила очі й відразу відчула - щось не так. Легкість у тілі була надто неприродною, ніби я скинула з себе не просто втому, а й десяток зайвих кілограмів.

Я різко зіскочила, ледь не перечипившись об поділ дивної нічної сорочки, і кинулася шукати дзеркало. На мене дивилася дівчинка, років десяти.

У кімнату раптово влетіла дівчинка, неймовірно схожа на мене – така ж худенька, тендітна, з великими очима, тільки її волосся було блідо-зеленого кольору, немов свіжа весняна трава, крізь яку пробивається ранкове сонце.

— Ти якась сьогодні чудна. Не виспалася? 

Я втупилася в неї, намагаючись зібрати докупи думки, але вони розбігалися, як перелякані мурахи. "Дівчинко, — подумала я, — якби ти тільки знала, наскільки я чудна. Бо я не Енн. І я взагалі не звідси!"  

Її вираз обличчя різко змінився. Вона звузила очі й ледь помітно здригнулася, а потім саркастично промовила:  

— Ого… Для тебе це достатнє здивування?  

Мене ніби обдало крижаною хвилею.  

— Ти що, можеш чути мої думки?!

— Так, можу, це особливість старшої з близнючок. А я старша від тебе на одну ніч...