Читати книгу - "Тінь гори"

— А хіба ти не втручався у наші з Ранджитом справи?

— Яким чином?

— Коли запитав, чи я його кохаю?

Абдулла чемно кашлянув.

— Може, вас залишити наодинці? — запропонував він.

— Від тебе немає жодних секретів, Абдулло,— запевнила Карла.

— А от ти, брате, маєш багато власних,— сказав я.— Як ти міг не розповісти мені, що Халед тут?

— Нападай на Абдуллу, Ліне,— втрутилася Карла.— Але спочатку дай відповідь на моє запитання.

— Коли зрозумієш, на якому етапі цієї розмови ми перебуваємо, знайди мене.

— Ти саме відповідав на запитання.

— Яке запитання?

— Чому?

— Що чому?

— Чому ти мене кохаєш?

— Дідько, Карло! Ти — найбільш незрозуміла жінка, яка коли-небудь розмовляла звичайною мовою.

— Дай мені десятихвилинну перевагу,— розсміялася вона.— Ні, нехай буде п’ятнадцять.

— Що ти плануєш?

Вона знову почала реготати.

— Я хочу попередити Халеда про твій прихід і подарувати шанс на втечу. Ти ж знаєш, як це важливо, хіба ні? Шанс на втечу?

Вона підійшла до краю плато, потім зникла на крутому схилі. Я зачекав, поки минули ті потрібні п’ятнадцять хвилин. Абдулла дивився на мене. Я не повівся. Я не хотів знати.

— Можливо... в цій ситуації вона має рацію,— нарешті заговорив він.

— Ти також?

— Якщо Халед погляне на те що має, твоїми очима замість своїх, то почне вірити в себе менше, ніж зараз. А я хочу, щоб він залишався сильним.

— Це тому ти не розповів мені, що Халед тут, у Бомбеї?

— Так, частково. Щоб захистити його невеличке щастя. Він ніколи не був надто щасливою людиною. Я певен, що ти пам’ятаєш.

Халед і справді був найбільш понурим і жорстким чоловіком, якого я знав. Усіх його рідних убили під час воєн і чисток, що переслідували палестинську діаспору в Лівані. Він настільки огрубів через ненависть і скорботу, що для нього найгіршою образою у словнику хінді було слово «kshama», яке означає «прощення».

— Я досі не розумію, Абдулло.

— Ти впливаєш на нашого брата Халеда,— запевнив він.

— Як саме впливаю?

— Твоя думка дуже важлива для нього. Так було завжди. І твоя думка про нього зміниться після ознайомлення з новим життям нашого друга.

— Чому б нам не перейти міст, перш ніж його підірвати?

— Але інша причина мого мовчання,— провадив Абдулла, поклавши свою руку на мою,— найважливіша причина — це захистити його від можливої шкоди.

— Про що ти? Він був членом ради. Це пожиттєве звання. Ніхто не може його чіпати.

— Так, але Халед — єдиний, хто має право оспорювати лідерство Санджая в раді. Ця обставина може викликати обурення чи страх у інших.

— Лише якщо він вирішить кинути виклик Санджаю.

— Узагалі-то, я попросив його це зробити.

Абдулла, найвідданіший чоловік, якого я знав, готував переворот. Люди загинуть. Друзі загинуть.

— Навіщо ти це робиш?

— Халед потрібен нам більше, ніж ти можеш уявити. Він відмовився, але я попрошу знову і продовжу просити, поки він не погодиться. Будь ласка, мовчи про його присутність тут, як досі робив я.

Це була досить довга промова для мовчазного іранця.

— Абдулло, усе це більше мене не стосується. Саме це я і намагався тобі розповісти. Я намагався знайти спосіб поговорити про це з моменту нашого прибуття сюди.

— Хіба я так багато прошу?

— Ні, брате,— відповів я, відходячи від нього на півкроку.— Ти просиш зовсім небагато, але це вже не має жодного стосунку до мене. Я прийняв рішення і чекав на можливість про все розповісти тобі. Це досить серйозне рішення, тож я все відкладав, а потім та бійка з Конкеноном і скорпіонами, а потім зустріч з Карлою після стількох років. Думаю... уже прийшов час викласти все, як є.

— Яке рішення ? Хтось уже розповів тобі про мій план ?

Я важко видихнув. Випроставшись, я посміхнувся й зіперся на квадратний валун.

— Ні, Абдулло, ніхто не говорив зі мною про твій план. Я ніколи про нього не чув, доки ти мені не розповів. Я вирішив піти з компанії — після того як Блискавичний Диліп сказав, що троє хлопців попрощалися з життям завдяки шмалі, яку продає ДаСилва і його команда.

— Але ж ти не маєш жодного відношення до всього цього, і я теж. Це не твоя операція. Ми обоє не погодилися з Санджаєм, коли той розпочав торгувати гарадом і дівчатками у Південному Бомбеї. Ми не могли на це вплинути.

— Ні, тут не лише це, друже,— сказав я, спостерігаючи за штормовими спіралями, що кружляли над містом.— Можу навести тобі принаймні десять хороших причин, чому я маю піти і чому мушу піти, але вони не мають значення, бо я не можу вигадати жодної причини, щоб залишитися. Суть у тому, що з мене годі. Я йду.

Іранський воїн насупив брови, його очі невпинно шукали колишнього Ліна на полі бою, поки його розум був на війні з серцем.

— Дозволиш переконати тебе зостатися?

— Намагатися переконати мене не лише дозволено поміж близькими друзями,— мовив я,— це необхідно. Але прошу, дозволь заощадити твою доброту. Я знаю, як ти почуваєшся, бо й сам так почуваюся. Правда в тому, що я вже вирішив. Мене вже там немає. Давно немає.

— Санджаю це не сподобається.

— Маєш рацію,— розсміявся я.— Але я не маю ніяких сімейних зв’язків у компанії. У мене немає родини, тож Санджай не зможе розіграти козир мафії проти мене. І Санджай знає, що я вправно підробляю паспорти. Я завжди можу стати в пригоді, навіть потім. Він — обережний. Йому подобається мати різні варіанти. Гадаю, що він не буде напосідати.

— Це небезпечна здогадка,— роздумував Абдулла.

— Так. Це правда.

— Якщо я його вб’ю, твої шанси зростуть.

— Не знаю, чому взагалі маю казати це, Абдулло, але ось: будь ласка., не вбивай Санджая через мене. Ми розуміємо один одного? Це зіпсує мені апетит принаймні на місяць, друже.

— Згода. Коли я відберу його життя, то в цьому не буде жодного зиску для тебе.

— А може, взагалі не треба вбивати Санджая? — запитав я.— З будь-якої причини. І чому ми говоримо про вбивство Санджая? Як ти до цього дійшов, Абдулло? Ні, ні, не кажи. Я поза грою.