Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Пробачте мені. Я знаю, це безглуздо.

— Облиш, усе гаразд. Візьми другу хустинку, — заспокоювала її Джоанна.

Я повернувся до кімнати з повною склянкою і дав її Мейган.

— Що це? — здивовано запитала вона.

— Коктейль.

— Коктейль?! Справді?1 — вигукнула Мейган. Сльози одразу ж висохли. — Я ніколи в житті не пила коктейлю.

— Все колись буває вперше, — підбадьорливо сказав я.

Мейган обережно сьорбнула, і осяйна усмішка розлилася по її обличчі. Потім відкинула голову і, не відриваючись, випила до дна.

— Як смачно, можна іще?

— Ні.

— Чому?

— Хвилин за десять знатимеш.

— Ой! — сполохалася вона.

А тоді обернулася до Джоанни:

— Повірте, мені страшенно прикро, що у вас стільки клопоту через мої вибрики. Сама не знаю, що зі мною коїться. Мені у вас гарно.

— Не хвилюйся, ми все розуміємо, — заспокоїла Джоанна. — Ми дуже раді, що ти в нас.

— Цього не може бути. Я знаю, що для вас це лише благородний вчинок, і не більше. Та я вам все одно вдячна.

— О, тільки без подяк. Вони мене бісять, — спалахнула Джоанна. — Ти наш друг, і цим усе сказано, — пояснила вона і повела дівчину нагору розпаковувати речі.

Потім увійшла Партрідж і дуже сердито сказала, що приготувала дві чашки крему і тепер не знає, що з ними робити.

Через три дні почалося розслідування. Було встановлено, що смерть місіс Сіммінгтон настала між третьою і четвертою. Вона була вдома сама. Сіммінгтон на той час працював у конторі; прислуга мала свій щотижневий вихідний; Елсі Холланд прогулювалася з хлопчиками, а Мейган каталася на велосипеді.

Лист, напевне, прийшов пополудні. Очевидно, місіс Сіммінгтон сама дістала його зі скриньки і в нестямі взяла ціаністий калій, який тримала в домі для витруювання осиних гнізд, розчинила його у воді й випила, але спершу написала кілька жахливих слів: «Я не можу далі…»

Оуен Гріффіт дав медичне свідчення, що місіс Сіммінгтон була у несамовитому стані. Коронер, чемний і стриманий, осудливо говорив про людей, які пишуть брудні анонімки, і заявив, що хто б їх не написав, він винен у смерті місіс Сіммінгтон. Далі висловив надію, що поліція скоро викриє злочинного анонімника і покарає — його чи її. За такий підлий вчинок, сказав він, треба карати з усією суворістю закону. Переконані його доводами, присяжні дійшли одностайного рішення, що самогубство сталося у стані психічного розладу.

Коронер зробив усе, що міг, Оуен Гріффіт теж, але вислухавши їхні висновки, я не стримався, щоб не забитись у цікавий до пліток жіночий натовп, і почув, зрештою, те, обридле вже мені: «Немає диму без вогню!» і ще: «Щось там таки було, коли вона наклала на себе руки…»

В цю мить я зненавидів Лімсток за його ницість і брехливих шептух. А Еймі Гріффіт мене просто добила:

— От і все. Бідолаха Дік Сіммінгтон, ось воно все й випливло. Цікаво, чи він хоч здогадувався?

— Але ж ви самі щойно чули, як він сказав, що в тому листі не було й слова правди! — вибухнув я.

— Все правильно. Він так і сказав. Бо ж чоловік завжди покриває свою дружину. Ось і він покриває. Бачте, я давно знаю Діка Сіммінгтона.

— Справді? А ваш брат казав мені, що він усього кілька років як купив цю контору, — здивовано мовив я.

— Так, але Дік Сіммінгтон уже давно приїхав у наше графство і жив на півночі. Я його давно знаю.

Я зачудовано дивився на Еймі, а вона спокійно вела далі:

— Я добре знаю Діка Сіммінгтона… Він гордий, відлюдькуватий, а такі люди бувають великі ревнивці.

— Може, це й пояснює, чому місіс Сіммінгтон боялася показувати йому листа чи сказати про нього. Вона боялася, що через свою ревнивість він не повірить їй, — навмисне сказав я.

Міс Гріффіт подивилася на мене сердито й зневажливо.

— Свята простота! Невже ви думаєте, що жінка отак, з доброго дива, взяла б та й випила ціаністого калію, якби в тому листі була брехня?

— Коронер і ваш брат вважають, що таке можливе…

— Всі чоловіки однакові, — перебила мене Еймі. — Всі за цноту. Але я в це ніколи не повірю. Якщо ні в чому не винна жінка одержить такого брудного листа, вона посміється й викине його геть. Ось що… — вона затнулась, але миттю доказала: — я б зробила.

Та я встиг вловити ту мить, коли вона затнулася, і був майже певен, вона хотіла сказати «Ось що я зробила», тому одразу вирішив дізнатися, чи одержувала вона такі листи.

— Виходить, ви теж одержували анонімні листи? — спитав я її.

Еймі Гріффіт була з тих жінок, які не дозволяли собі казати неправди. Вона помовчала якийсь час, потім почервоніла і відповіла:

— Так, але він мене навіть не схвилював!

— І такого ж брудного? — поцікавився я співчутливо, по-товариському.

— Звісно. Вони завжди такі. Маячня божевільного! Я прочитала кілька слів і, коли зрозуміла, що воно таке, з посмішкою кинула листа у кошик.

— А чому ви не захотіли віднести його в поліцію?

— Навіщо? Що менше розголосу — то краще, я так вирішила.

Щось усередині під'юджувало мене сказати: «Немає диму без вогню», — та я стримався. Натомість спитав, як смерть матері вплине на фінансове становище Мейган. Чи не доведеться їй самій заробляти на прожиття?

— Гадаю, в неї лишилися якісь заощадження від бабусі, та й Дік завжди дасть їй притулок. Але було б краще, якби вона навчилася щось робити, а не тинялася цілими днями без діла.

— Я б сказав, що Мейган зараз у такому віці, коли зовсім не хочеться працювати, — боронив я дівчину.

Еймі спалахнула і сердито зауважила:

— А ви, я бачу, нічим не відрізняєтесь від інших чоловіків і так само боїтеся ідеї жіночої самостійності. Для вас, напевне, просто неприпустимо, щоб жінка опанувала якусь професію. Мої старі батьки думали так само. Я хотіла стати лікарем. Та вони й чути не хотіли про те, щоб платити за моє навчання. А ось на Оуена вони залюбки витрачали гроші. Хоча я могла б стати кращим лікарем, ніж мій брат.

— Мені дуже шкода, повірте. Я розумію, що вам було нелегко. Коли вже вам так хотілося…

Але вона перебила мене і вела далі:

— Я про те вже давно забула. У мене міцний характер. Моє життя таке наповнене й активне. Я найщасливіша людина в Лімстоку. В мене стільки справ. Та, як і колись, я борюся проти старосвітських упереджень, що місце жінки дім — і більш нічого.

— Вибачте, коли я вас образив, — тільки