Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

3

Того ж дня на Хай-стріт я зустрів Сіммінгтона.

— Ви не проти, щоб Мейган побула в нас якийсь час? — спитав я в нього. — Джоанні з нею веселіше. Їй так сумно без подруг.

— Хто?.. А, Мейган! О, це так гарно з вашого боку.

Саме відтоді я затаїв ненависть до Сіммінгтона, якої так і не зміг перебороти. Він зовсім забув про Мейган. Не було б дивно, якби він ненавидів її, бо, на жаль, так трапляється з ревнивцями, які ненавидять дітей своєї дружини від першого шлюбу, — але Сіммінгтон просто не помічав Мейган. Мене обурювала його байдужість до приймачки.

— Як ви думаєте влаштувати її майбутнє? — поцікавився я.

— Чиє, Мейган? А… Вона житиме вдома. Я хочу сказати, що це її дім.

Пам'ятаю, моя кохана бабуся частенько наспівувала під гітару старомодні пісеньки. Одна з них, пригадую, закінчувалася:

Ой ти дівчино, зіронько ясна,

Мені без тебе не жить, та й край.

На суші й в морі молю-благаю:

Мені серденько своє віддай.

Я повертався додому, мугикаючи її собі під ніс.

Емілі Бартон прийшла, коли ми вже попили чаю. Вона хотіла поговорити про садок. З чверть години ми ходили по садку, потім зайшли в будинок. Саме там вона, притишивши голос, мовила:

— Сподіваюсь, дівчина не схибнулась від цієї історії?

— Через смерть матері?

— То само собою. Але я мала на увазі… Ну, розумієте, всі ті неприємні моменти, що за нею криються.

Мені раптом захотілося почути думку міс Бартон про самогубство місіс Сіммінгтон.

— Як ви гадаєте, те, що було в листі, правда?

— О ні! В жодному разі. Місіс Сіммінгтон ніколи б… Її син… — маленька Емілі Бартон зашарілася й зіщулилась. — Я хочу сказати, що це неправда, хоча, звісно, це могла бути кара.

— Кара?! — витріщився я від несподіванки.

Емілі Бартон порожевіла і стала схожа на дрезденську порцелянову пастушку.

— Я не перестаю думати, що анонімні листи, з усім горем і болем, які вони принесла, надіслано зумисне.

— Та вже ж, зумисне, — сумно мовив я.

— Ні, ні, містере Бертон, ви не так мене зрозуміли. Я кажу не про підлу людину, яка їх писала, ні. Ті листи послано провидінням, щоб ми згадали про себе та гріхи наші.

— Хай би всевишній вибрав для цього не таку брудну зброю, — в'їдливо зауважив я.

Міс Емілі пробурмотіла щось про шляхи господні, що, як ми знаємо, недовідомі.

— Ні, — сказав я рішуче. — Дуже часто ми списуємо на бога те, що чинимо з власної волі. Скоріше в цьому видно підступи диявола. Богові немає потреби карати нас. Ми й самі добре караємо одне одного.

— Не можу збагнути, кому все це потрібно? — скрушно мовила міс Емілі.

Я здвигнув плечима і сказав:

— Хтось несповна розуму.

— Який жаль.

— Не жаль, а жах. Іншого слова й бути не може.

Міс Бартон раптово зблідла.

— Але навіщо, містере Бертон, навіщо? Яка з них втіха?

— Слава богу, міс Бартон, ні ви, ні я не знаходимо у цьому втіхи.

— Нічого подібного за моєї пам'яті не було, — вже зовсім тихо мовила міс Емілі Бартон. — Ми так дружно жили нашою маленькою громадою. Що б сказала моя бідолашна матуся?

З усього почутого про стару місіс Бартон я зробив висновок, що вона була жінкою стійкою за будь-яких обставин, і, гадаю, все це її добре потішило б.

— Я просто сама не своя, — вела далі Емілі.

— А ви… Скажіть, ви теж одержали такого листа? — спитав я.

Бідолашна Емілі аж сахнулася.

— О ні! Господи, це було б жахливо.

Я квапливо вибачився, але помітив, що моє запитання засмутило міс Емілі. Вона пішла.

Я зайшов до будинку. Джоанна стояла у вітальні біля каміна, у якому щойно розпалила вогонь, бо вечори були ще холодні. В руках тримала розкритого листа. Коли я увійшов, вона рвучко обернулася.

— Джеррі, подивись! Я знайшла це в поштовій скриньці — хтось укинув. Послухай, як він починається: «Ти паскудна шльондро…»

— А що там далі?

Джоанна скривилася:

— Все у тому ж дусі, — і кинула листа у вогонь.

Я метнувся за листом, аж у спині закололо, і вихопив його з вогню. Він не встиг зайнятися.

— Більш так не роби. Він нам придасться.

— Придасться? Для чого?

— Для поліції.

Наступного ранку до мене завітав інспектор Неш. Ще з першої зустрічі я пройнявся до нього симпатією. Для мене він став взірцем слідчого у відділі карного розшуку графства. Високий, підтягнутий, з теплими замисленими очима і простими манерами.

— Доброго ранку, містере Бертон. Напевне, здогадуєтесь, чого я прийшов? — сказав він.

— Ще б пак не здогадувався. Історія з листами?

Він кивнув головою.

— Гадаю, ви теж одержали такого листа?

— Так, одразу ж по приїзді.

— І про що ж у ньому йшлося?

Якусь мить я подумав, а потім сумлінно і, наскільки міг точно, переказав зміст листа. Неш уважно вислухав, навіть не ворухнувся. А коли я закінчив, сказав:

— Коли я правильно вас зрозумів, містере Бертон, ви його не зберегли?

— На жаль, ні. Бачте, мені здавалося, що то простий випад проти приїжджого.

Неш порозуміло кивнув головою.

— Шкода, шкода.

— Але вчора моя сестра одержала ще одного. Я не дав їй спалити його.

— Спасибі, містере Бертон, це дуже розумно.

Я пішов до свого столу, де сховав листа, щоб він, бува, не потрапив до рук цікавої Партрідж, і дав його Нешові. Той уважно прочитав, потім підвів голову і спитав:

— Зовні він схожий на попередній?

— Здається, схожий, — відповів я.

— Така сама різниця між конвертом і текстом?

— Точнісінько. Конверт був з машинописною адресою, текст листа виклеєний літерами, вирізаними з книжки.

Неш кивнув головою і поклав листа до кишені.

— Скажіть, містере Бертон, чи не могли б ви поїхати разом зі мною до поліційної дільниці? Ми б там обговорили все докладно і не гаяли зайве часу.

— Звичайно, можу. Це треба зараз?

— Якщо ви не проти.

Біля дверей стояла поліційна машина, в якій ми й поїхали.

— Як ви гадаєте, вам пощастить знайти анонімницю?

Неш упевнено кивнув головою.

— Так, ми докопаємося. Це лише питання часу і витримки. Такі справи розкриваються досить легко, але, на жаль, повільно. Головне — до мінімуму звести кількість підозрюваних.

— Через відсіювання? — спитав я.

— Так. І водночас провадити спостереження.

— Наглядати за поштовими скриньками, вивчати шрифти друкарських машинок, відбитки пальців?

— Саме так, містере Бертон, — усміхнувся Неш.

Сіммінгтон і Гріффіт уже були в поліційній дільниці. Мене