Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1919"

Рішення партійного з'їзду були закріплені й розвинуті в документах, схвалених ІІІ Всеукраїнським з'їздом рад (6-10 березня 1919 р.). На з'їзд рад прибуло 1787 делегатів, у тому числі 1435 комуністів, 150 боротьбистів, 100 лівих есерів, 19 представників комуністичного Бунда, 70 безпартійних[564]. У роботі з'їзду брав участь Я. Свердлов. Від імені ЦК РКП(б) та ЦВК РСФРР він вітав делегатів з'їзду, особливо підкресливши міцні зв'язки Радянської Росії з Радянською Україною.

До порядку денного, крім виборів ВУЦВК, було внесено 5 питань: доповідь уряду й питання — воєнне, продовольче, земельне й про радянську Конституцію[565]. Хоча комуністи разом зі співчуваючими складали 82,7 % голосів[566], з усіх питань на з'їзді точилися гострі дискусії. При цьому боротьбисти, маючи трохи більше 7 % голосів4 і підтримуючи в основному лінію КП(б)У, у багатьох принципових питаннях, особливо в земельному і продовольчому, відстоювали окремі, осібні позиції. Відтак в кожному з обговорених питань були запропоновані по дві-три резолюції та велику кількість сутнісних поправок.

Однак переважною кількістю голосів було прийнято пропозиції більшовиків. Внутрішня й зовнішня політика Тимчасового робітничо-селянського уряду України отримала повну довіру й всеці- ле схвалення[567].

У продовольчому питанні (тут записалося на виступи біля 80 чоловік[568]) делегати визнали перші кроки комісаріату продовольства за такі, які відповідають основним завданням радянської влади. Як найголовніше було висунуто завдання оперативного, повсюдного створення комітетів бідноти.

За доцільне визначалося поступове поширення державної монополії не лише на зерно, а й інші продукти харчування — м'ясо, жири, масло, а також мануфактуру. Якомога більшу частину заготовлених продуктів планувалося відсилати населенню радянської Росії, що голодало[569].

З'їзд погодився із запропонованим комуністичною фракцією «Положенням про соціалістичний землеустрій і про перехідні заходи до соціалістичного землеробства»[570]. Иого сутність полягала в трьох головних завданнях: визначити висококультурні, високопродуктивні господарства, які недоцільно дрібнити, а зберегти під контролем земельних відділів і перетворити на комуни; провести зрівняльний розподіл решти землі як тимчасовий захід для поступового, методом переконання переходу до спільного, товариського, соціалістичного господарювання; організувати сільську бідноту, налагодити контроль з її боку над суспільним виробництвом, зміцнювати союз з пролетаріатом міста3.

На пропозицію М. Скрипника було ухвалено резолюцію, яка передбачала негайне створення при наркоматі землеробства курсів інструкторів із земельного питання і розгортання на селі широкомасштабної роз'яснювальної роботи щодо організації комун[571].

ІІІ з'їзд рад затвердив 10 березня 1919 р. «Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки», остаточну редакцію якої здійснив ВУЦВК 14 березня. Взявши за зразок Конституцію РСФРР, творці Основного закону соціалістичної України зафіксували в ній завоювання трудящих революційної доби, визначили принципи функціонування радянської політичної системи, права й обов'язки громадян республіки, розробили державну символіку[572].

Партійний і радянський з'їзди накреслили предметну програму дій на ближчу перспективу й стали тією ідейно-політичною платформою, якою керувалися більшовики, сили, що їх підтримували (боротьбисти, комфарбандівці) в державному й господарському будівництві.

***

Виконуючи рішення ІІІ Всеукраїнського з'їзду рад, ІІІ з'їзду КП(б)У і VIII з'їзду РКП(б), партійні організації, органи влади республіки активізували діяльність, спрямовану на запровадження соціалістичних начал у економіці: здійснювалися енергійні заходи щодо націоналізації великих підприємств вугільної, металургійної та машинобудівної промисловості.

Слід мати на увазі, що ситуація в економіці була надзвичайно складною. Найлапідарніша й найточніша її оцінка — неймовірна розруха. Майже всі шахти Криворіжжя та значної частини Донбасу були затоплені. Зупинилася більшість машинобудівних заводів. По території Донбасу в той час проходив фронт. На грані розвалу був залізничний транспорт. У стані занепаду перебували й усі інші галузі промисловості України.

Ситуацію могла врятувати справді екстрені й найрадикальніші заходи. До них і вдалися. У квітні 1919 р. були націоналізовані кам'яновугільні підприємства Донбасу з річним видобутком більш як 5 млн. пудів кожне. Вони давали до війни близько 88 % усього видобутку вугілля і на них працювало 80 % гірників Донецького басейну. Для керівництва вугільною промисловістю було створено Центральне правління кам'яновугільної промисловості Донбасу. В перші половині 1919 р. було націоналізовано 87 найбільших металургійних та машинобудівних заводів[573].

Таким чином, Українська радянська республіка сконцентрувала в своїх руках ключові галузі промисловості і транспорту — основу соціалістичного укладу. Було зроблено перші кроки на шляху припинення господарської розрухи, налагодження промислового виробництва, підпорядкування його основному завданню — забезпеченню обороноздатності країни. Уже на весну 1919 р. вдалося ввести в дію потужності Харківського паровозобудівного заводу, налагодити роботу Луганського патронного, Шосткінського порохового, Київського снарядного заводів, «Арсеналу» та інших оборонних підприємств. Була полагоджена значна частина зруйнованих у ході військових дій мостів, що сприяло функціонуванню залізничного транспорту. В квітні 1919 р. на залізницях республіки працювало вже 800 паровозів, 25 тис. вагонів проти 640 паровозів і 21 тис. вагонів у березні2. Ці, на перший погляд невеликі, зрушення досягалися надзвичайним напруженням народних зусиль, в умовах продовження воєнних дій водночас на кількох напрямах — проти білогвардійців, інтервентів і петлюрівців.

Звісно, про скільки-небудь повномасштабне налагодження господарського життя не могло бути й мови без істотних зрушень на селі. Зважаючи на достатньо серйозні позиції куркульства, не лише його економічну вагу, а й реальний вплив на односельців, комуністи вважали за першочергове завдання якнайскоріше розмежування, вичленення й організацію бідноти. Тому й почали свою діяльність по відновленню радянської влади на селі з організації комбідів. Про їх створення йшлося вже в декреті «Про організацію влади на місцях», а 17 січня 1919 р. уряд прийняв Тимчасове положення про утворення волосних і сільських комбідів, в якому підкреслювалося, що там, де немає ревкомів, уся повнота влади на селі тимчасово належить комбідам. Увесь сільськогосподарський реманент, взятий на облік у поміщицьких маєтках, передавався комбідам з тим, щоб вони розподіляли його серед бідноти для використання на сільськогосподарських роботах.

Комбіди в селах обиралися у складі трьох чоловік на загальних зборах усіх, хто мав виборчі права. Волосні комбіди обиралися в кількості п'яти — семи чоловік на волосному з'їзді представників сіл волості. Комбіди недовго існували як єдині органи влади, адже майже одночасно з ними створювалися ради. Паралельна робота комбі- дів і рад закріплювалася «Положенням про сільські комітети бідноти», прийнятим ВУЦВК 12 травня 1919 р., яке підпорядкувало сільські комбіди волосним і