Читати книгу - "Нескінченна історія"

- Мене? - майже перелякано скрикнула їха. - Але ж я проста мулиця, до того ж уже далеко не молода!

- Для нього, - тихо сказав Бастіян, - ти найпрекрасні- ше створіння Фантазії, і саме тому, що ти є такою, як є. І, можливо, ще трохи тому, що возила мене на собі. Проте він украй несміливий, а тому ніяк не наважується наблизитися до тебе на очах в усіх цих істот. Тобі доведеться самій піти до нього, інакше від туги за тобою він помре.

- Ой, лишенько! - безпорадно зітхнула їха. - То це аж так?

- Так, так, саме так, - прошепотів їй на вухо Бастіян. - А тепер бувай здорова, їхо! Біжи, ти знайдеш його.

їха відійшла на кілька кроків, а тоді ще раз обернулася до Бастіяна.

- Щиро кажучи, - пояснила вона, - я цього трохи бою­ся.

- Сміливіше! - усміхнувся Бастіян. - І не забудь розпо­вісти про мене своїм дітям і внукам.

- Дякую, пане! - відказала їха з притаманною їй прос­тотою. А тоді пішла. Бастіян довго дивився їй услід, бачив, як вона подріботіла в бік лісу, і не відчував ніякої радості від того, що відіслав її геть. Він повернувся до свого пишно­го шатра, ліг на м’які подушки і втупився в стелю, думаю­чи про те, що, як-не-як, виконав найзаповітніше бажання їхи. Але це не розігнало його похмурого настрою. Адже має значення ще й те, коли і чому саме ми робимо щось для ко­гось.

Утім, пригнічений настрій був тільки у Бастіяна, бо їха й справді знайшла сніжно-білого крилатого румака і одру­жилася з ним. А пізніше народила сина, білого крилатого лошака, якого назвали Патаплан. І настав час, коли про нього заговорила ціла Фантазія, але це вже зовсім інша іс­торія, і її краще розповісти якось іншим разом.

Відтепер Бастіян подорожував у Ксаїдиному паланкіні. Вона навіть запропонувала їхати у паланкіні без неї, мов­ляв, вона пішки йтиме поруч, тільки щоби йому було яко­мога зручніше, та Бастіян не захотів прийняти від неї аж таку самопожертву. Отож тепер вони подорожували разом, сидячи у великому кораловому паланкіні, який відразу ж перемістився на чоло процесії.

Бастіян ще й досі трохи сумував і сердився, в тому чис­лі на Ксаїду, бо то саме вона порадила йому відіслати му­лицю.

Ксаїда дуже швидко це відчула - і зрозуміла, в чому річ. До того ж, його односкладові відповіді не давали поча­тися справжній розмові.

Щоби звеселити його, вона радісно сказала:

- Я хотіла би зробити тобі один подарунок, мій повели­телю і учителю, якщо ти будеш ласкавий прийняти його від мене.

З-під сидіння вона видобула надзвичайно коштовно оздоблену скриньку.

Бастіян випростався і очікувально подивився на чарів­ницю.

Тим часом та відчинила скриньку і витягла вузенький поясок, який, наче ланцюжок, складався із численних ру­хомих ланок. І ланки, і пряжка були зі звичайного прозоро­го скла.

- Що це? - поцікавився Бастіян.

Поясок тихенько дзеленькав у її руці.

- Це пояс, який робить свого власника невидимим. Але, щоби він став твоїм, ти, повелителю, повинен дати йому ім’я.

Бастіян уважно його роздивився.

- Пояс Ґеммаль, - прорік він.

Ксаїда, всміхаючись, кивнула.

- Тепер він твій.

Бастіян хоч і узяв пояс, але і далі нерішуче тримав його в руці.

- Невже ти не хотів би випробувати його цієї ж миті, - запитала вона, - щоби побачити, як він діє?

Бастіян опоясався Ґеммалем - і відчув, що той сидить як улитий. Щоправда, тільки відчув, тому що себе він уже не побачив: не було видно ані тулуба, ані ніг, ані рук. Це було вкрай неприємне відчуття, а тому він тут же спробував розщепити пряжку. Та оскільки Бастіян не бачив ані рук, ні самого пояса, йому це не вдалося.

Зненацька Бастіян налякався, що йому не вдасться зняти пояс Ґеммаль, а отже, він назавжди залишиться не­видимим.

- Допоможи мені! - насилу проговорив він здушеним голосом.

- Спершу треба навчитись із ним обходитися, - мовила Ксаїда. - Колись я теж відчувала щось подібне, мій учите­лю і повелителю. Дозволь, я тобі допоможу!

Вона простягнула руку, зробила в повітрі якийсь нев­ловний рух, і пряжка миттю розстібнулася. Бастіян знову став видимим і побачив себе. Він полегшено зітхнув, а тоді засміявся. Усміхнулася і Ксаїда, затягуючись димом зі змі­єподібного мундштука свого кальяну. їй таки вдалося пере­вести його думки в інше русло.

- Тепер ти будеш захищений від будь-яких загроз і не­щасть, - м’яко сказала вона, - а для мене це значить біль­ше, ніж я здатна висловити, о мій повелителю.

- Загроз? - перепитав Бастіян, іще не до кінця оговта­вшись після випадку з поясом Ґеммалем. - А що мені може загрожувати?

- О, ніхто не зможе зрівнятися з тобою в силі, ніхто не зможе здолати тебе, - зашепотіла Ксаїда. - Ніхто - якщо ти будеш мудрий. Небезпека криється в тобі самому, і тому тобі так важко від неї боронитися.

- Як це - в мені самому? - допитувався Бастіян.

- Бути мудрим - значить бути вищим від усього, нікого не ненавидіти і нікого не любити. Та тобі, повелителю, усе ще дуже кортить мати друзів. Твоє серце ще не цілком хо­лодне і безпристрасне, воно ще не стало, як недосяжна сні­гова вершина, і поки це так, хтось може заподіяти тобі кри­вду.

- І хто ж такий отой «хтось»?

- Це той, до кого ти, попри все його нечуване нахабст­во, все ще прихильний, повелителю.

- Висловлюйся ясніше!

- Нахабний і зухвалий маленький дикун із племені зе- леношкірів, повелителю.

- Атрею?

- Так, саме він, - разом зі своїм безсоромним Фухуром.

- І ти кажеш, що вони хочуть чимось мені нашкодити? - Бастіян мало не розреготався.

Ксаїда сиділа мовчки, з опущеною головою.

- У це я ніколи і нізащо не повірю, - продовжував Бас­тіян. -1 чути про це більше не хочу.

Ксаїда мовчала, опустивши голову ще сильніше.

Після довгої мовчанки Бастіян запитав:

- І що ж, на твою думку, замислив проти мене Атрею?

- О мій повелителю, - прошепотіла Ксаїда, - краще бу­ло б, якби я взагалі нічого не казала!

- Ну, але тепер мусиш сказати все! - закричав Бастіян. - І не говори натяками! Що тобі відомо?

- Я аж тремчу від твого гніву, повелителю, - прожебо­ніла Ксаїда - і справді затремтіла всім тілом. Але навіть