Читати книгу - "Вічний календар"

За другою тягнулася третя. Навіть якщо Флуґ проломить першу лінію й захопить Язлівці, а Нагаєв із Ханом Нахічеванським зможуть одночасно утримати фланги під час контрудару, то форсування ріки неминуче стримає наступ. Необхідно, вважав Щербачов та його штаб, провести масовану артпідготовку для успішного просування піхоти й кавалерії. Залучити наявні авіаційні апарати. З Чорткова перекидали кінно-артилерійський і мортирно-артилерійський дивізіони. Для форсування Стрипи готували понтонний дивізіон. У містах Росії формувалися загони Червоного Хреста, які направляли до Чорткова. До Волочиська почали прибувати потяги з медичним устаткуванням для польових і стаціонарних госпіталів.

[Язлівці]

Навесні 1916 року Язлівці мали такий вигляд, наче ніякої війни в околицях не було. Шлях через Бровари на Бучач — єдиний, звідки можна було армії фон Ремена отримувати допомогу — резерви й боєприпаси на випадок нападу росіян, — був відкритим. Поруйнований замок, вірменська церква й польський костел утворювали в містечку архітектурний трикутник і виділялися серед покритих соломою будівель. За Язлівцями Стрипа входила в густі ліси й кам’янисті пагорби. Там австрійська оборона була особливо дірявою, бо покладалися на неприступні каньйони.

[Цісарсько-королівська Армія K.u.K.]

Для штабу фон Ремена військові фотографи ранньою весною відзняли панораму Язлівців. «Якщо росіяни наступатимуть, то найкращі позиції захопити містечко, — міркував фон Ремен, — з флангів. Одні — з боку Новосілки, а інший — з боку Малих Заліщиків. Наступати навпрошки, навіть зламавши першу лінію, важко було би будь-якій армії — високі горби, порослі грабовими лісами, захищали містечко. Здолати такі перепони легше піхоті, але не кавалерії, тим паче без підтримки артилерії».

[Великий князь Міхаіл Алєксандровіч]

Після здобуття Язлівця військами генерала Щербачова в червні до Золотого Потоку приїхав великий князь Міхаіл Алєксандровіч. Ще в лютому 1916 він пробув двадцять вісім днів у Копичинцях, про що залишив щоденникові записи. Записи свідчили, що штаб 2-ого кавалерійського корпусу, яким він командував, розміщувався в Копиченцях, а штаб 7-ої армії генерала Щербачова — в австрійському Гусятині. У кожному записі Міхаіл Алєксандровіч згадує, що чи не щодня пише листи або надсилає телеграми Наташі Брасовій, своїй морганатичній дружині. Наслідком бурхливого кохання було народження 1910 року сина Георгія. Міхаіл Романов таємно повінчався з Брасовою у Відні 1912 року. У Копиченцях великому князеві призначили конвой, тобто охорону під командуванням підполковника Пантєлєєва. Великого князя, окрім охорони, постійно супроводжуватимуть Ларька (граф Іларіон Воронцов-Дашков), Керім (ротмістер Кабардинського кінного полку Керім Хан Ериванський), Вязємскій (князь Владімір Алєсєєвіч). У Копиченцях на початку 1916 року війська перебували зиму, тому особливого командування від великого князя ніхто й не очікував. Тут він написав свій духовний заповіт, багато читав, відвідав фільварки в Шмаківчиках, Чорнокінцях і зустрівся з губернатором Чарторийським. 28 березня виїхав із Копиченець з князем Бєгєльдієвим і княгинею Ігнатьєвою двома автомобілями до Кам’янця. Там на них чекав особистий вагон, причеплений до потяга. У січні 1917 року Міхаіл Алєксандровіч востаннє відвідає театр воєнних дій у Галичині й Ладомерії, пробувши якийсь час у Надвірній, але в передгір’ї Карпат пошарпані імператорські війська застрягнуть.

15 червня бої перенеслися за Стрипу та в деяких місцях за Дністер. Штаб 2-ого армійського корпусу генерала Флуґа ще до 20 червня знаходився в Язлівцях і тільки наступного дня рушив уперед за військами, що йшли в наступ. Зрозуміло, що великі втрати, яких зазнав корпус Флуґа, не дозволяли блискавично розвивати наступ. Шалений опір групи генерала Бйом-Ермолі та Південної армії Ботера на деякий час стримали російський наступ.

Літо було спекотне.

Резервні російські полки купалися в річках, фотографувалися, а за кілька кілометрів від них передові частини Щербачова здобували місто за містом.

9

Народження

Про народження Дмитра Баревича говорили різне. Одні — що пологи приймали офіцери кавалерійського полку, інші — що при народженні дитина ледь не задушилася пуповиною, яка стиснула тендітну шийку. Були й такі, що бачили, як юна мама сама перерізала пуповину ножем і, обгорнувши спідницями тільце новонародженого, пройшлася гола Митницею. Одні казали, що народився він на язловецькім полі в російському шанці. Інші плели про народження в домі Коритовських, куди забрав молоду Баревичеву її черговий коханець — російський кавалерист. А Попідлідвзеленікукурудзи божився, що Дмитро народився в пивниці, у домі Баревичів, під час наступу на Язлівець. Казав, що сам бачив пологи. Брехунові, звісно, ніхто не вірив, але це була свята правда. Продовжувач чоловічої лінії роду Баревичів попросився на світ Божий у червні 1916 року. Місце, де йому призначалося побачити світ, називалося Митницею, а його мама Настя Баревичева до самої смерті збереже таємницю про Дмитрового батька. Бо навіть вона, офіційна наречена вчителя Петра Урбана, ґвалтована офіцерами й солдатами різних армій, не була впевнена, чиє сім’я присмокталося й пустило корінь у її молодому лоні. Цю таємницю спробувала розгадати Анна-мурзиха, мама Насті. Перше спало їй на думку, що Настя зачала від російських солдатів. Потім, коли на голівці немовляти почало з’являтися темне волоссячко, згадала про турка, привезеного Настею з Горб-Долини. Але врешті переконала себе та інших, що батько хлопчика — австрійський обер-лейтенант Малер.

У транві 1916 в Баревичів розквартирувалися піхотинці Чернігівського полку. Анна, прислухавшись до розмов солдатні, зрозуміла, що вони очікують наказу наступати. Перед ранком зчинився гарматний гул і тривав аж до обіду. Стало зрозуміло — почалося. Під Митницею двигтіла земля. Селищем підкидало. Будинок Баревичів хилитався, здавалося — стіни розлетяться, а дах накриє всіх, хто там є. До обіду російська артилерія припинила обстріл. А тоді вдарили австрійці й перегаратали пів селища. Анна-мурзиха помітила, що Настин живіт помалу опускається вниз, і пологів можна очікувати вже ось-ось. «От, холєрна дівка, — думала Анна, — вибрала собі днину». Того ж дня дім і обора Баревичів опустіли. Розквартирований полк почав займати передові позиції за селищем. Наступного дня москалі повторили обстріл. Відповідь австрійців цього разу виявилася такою нищівною, що митницькі поховалися в пивниці та ями, щоби пережити нещадний вогонь. Анна з Настею перебралися до пивниці. Тоді згоріло пів Митниці. Багато погинуло на Тій Горі, куди скерували найбільший вогонь. Анна, боячись за Настю, яка нагадувала гуску, бо ходила під ваготою живота, перевалюючись із одного боку на інший, знесла дві мидниці, кілька рушників і простирадл. Очікуючи найгіршого — чи вдасться знайти у цій веремії кушарку? — захопила про всяк випадок пляшечку горілки й ножа. Ножем Анна переріже пуповину, якої не зможе перекусити. Запаслися на якийсь час харчами. Під час