Читати книгу - "Моє сторіччя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тут, — розповідав він нам далі, — еллінські та християнські елементи схрещуються із саксонською практичністю.
На зворотному шляху, поки ми їхали повз виноградники, що тягнуться вздовж річки Унструт, через Мюльгаузен, у напрямку до кордону, Якоб Зуль, натомлений своїм поверненням до Лейпциґа-Отча, спав. Він побачив достатньо.
1991— А мертвих не видно. Тільки неточні координати і влучення, буцімто прицільні. Схоже на дитячу гру…
— Ясно, канал CNN має права на телетрансляцію цієї війни і наступної, і тієї, що буде після наступної.
— Але видно, як горять нафтові поля…
— Ну бо головне тут — нафта, тільки нафта…
— Це знає кожна дитина на вулиці. Усі школи порожні, а учні — на вулицях, переважно без учителів: у Гамбурзі, Берліні, Ганновері…
— Навіть у Шверині та Ростоку. І то зі свічками, як у нас два роки тому було повсюдно…
— …а ми тут досі говоримо про шістдесят восьмий, як ми тоді затято виступали проти війни у В’єтнамі, проти напалму і…
— …але сьогодні ніхто не піднімає дупу, — тільки діти виходять…
— Це дуже різні речі. У нас була якась перспектива і щось бодай трохи схоже на концепцію революції, тоді як вони просто вийшли зі свічками…
— Але ж порівняти Саддама з Гітлером можна, хіба ні? Звести обох до спільного знаменника, щоб усім відразу стало ясно, де добро, а де — зло.
— Ну не знаю, це просто метафора, але треба було вести переговори, вести якомога довше, запровадити економічні санкції, тиснути на них, як у Південній Африці, бо війною…
— Та хіба це війна? Це схоже на шоу з феєрверками, яке влаштував канал CNN разом із Пентагоном спеціально для середньостатистичного споживача, кожному в його персональній вітальні. Усе чистенько, жодного вбитого. Можна дивитися як науково-фантастичний фільм — і гризти при цьому солоні крекери.
— Але видно, як горять нафтові поля і як падають ракети на Ізраїль, а люди сидять по підвалах у протигазах…
— А хто роками постачав Саддамові зброю проти Ірану? Відомо. Американці та французи…
— …і німецькі фірми. Ось тут є довгий список, хто і що продавав: тільки найкраще, деталі для ракет, усілякі отрути, а до них — інструкції застосування…
— …ось чому цей Бірман, якого я завжди вважав пацифістом, насправді за війну. Він навіть заявив…
— Він нічого не заявляв, але нещадно критикує всіх, хто думає не так, як він…
— …а дітей зі свічками, які виступають за мир, він називає плаксіями…
— Бо ці діти не мають конкретної суспільної мети, перспективи та відповідної аргументації, тоді як ми у свій час…
— …ну, все ж таки гасло «Ні краплі крові за нафту!» — це вже щось…
— Але цього замало. Ми свого часу проти війни у В’єтнамі…
— …ну не знаю! «Хо-Хо-Хо Ши Мін!» теж не звучало як надто переконливий аргумент…
— У кожному разі зараз діти вийшли на вулиці та площі. Уже і в Мюнхені, у Штутгарті. Понад п’ять тисяч. Навіть із магазинів іграшок виходять на вулиці. Влаштовують марші мовчання, які чергують із хвилинами крику. Вони кричать: «Мені страшно! Мені страшно!» Такого ще ніколи не було, щоб отут, у Німеччині, хтось цілком відкрито визнав… На мою думку…
— Дурниці — всі ваші думки і точки зору! Ви тільки подивіться на цих дітей. На ногах — «Адідас», на плечах — «Армані». Розбещені й ліниві, вони просто бояться втратити свої шикарні прикиди, тоді як ми у шістдесят восьмому… і потім, коли треба було протестувати проти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє сторіччя», після закриття браузера.
