Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Моє сторіччя 📚 - Українською

Читати книгу - "Моє сторіччя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моє сторіччя" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 107
Перейти на сторінку:
нової злітної смуги на летовищі у Франкфурті… чи ще пізніше, коли вже виступали проти «Першинґів II» у Мутланґені чи в інших місцях… Тоді було не до жартів. А тут ці діти зі своїми свічечками на вулицях…

— Ну то й що? Хіба в Лейпциґу все починалося не так само? Я був там, коли ми щопонеділка влаштовували мирні зібрання перед церквою Святого Миколая. Кажу ж вам — щопонеділка, аж поки там, нагорі, у них піджилки не затрусилися…

— Це не можна порівнювати з тим, що зараз.

— Але Гітлер і Саддам. Обоє на одній поштовій марці. Це можна, так?

— У кожному разі, нафтові поля продовжують горіти…

— А в Багдаді одне бомбосховище, де було повно цивільних…

— Але на CNN показують геть інше кіно…

— Зрозумій нарешті. Це — майбутнє. Телеканали отримують ексклюзивні права на трансляцію ще до того, як починається війна, отримує той, хто платить більше…

— Такі речі ти сьогодні можеш знімати навіть наперед, бо наступна війна точно почнеться. В іншому місці, або знову в Перській затоці.

— Але не на Балканах проти сербів чи хорватів…

— Тільки там, де є нафта…

— І мертвих знову не покажуть…

— А по-справжньому страшно тільки дітям…

1992

Я приїхав із Віттенберґа трохи здивований, бо мене запросили старші панове, які були на службі в колишньої влади. Я священик, тож маю чималий досвід зондування глибин душевних прірв, а прірви ці останнім часом відкриваються по всій країні. Оскільки відразу після падіння Стіни я також виступив за те, щоб були відкриті для загального доступу всі плоди старанної праці органів держбезпеки, то тепер відчував подвійну відповідальність.

Цей випадок, що ним мені доведеться зайнятися, я знав не лише з газетного заголовка: «Чоловік багато років доносить на власну дружину». Але мене покликало на допомогу не саме подружжя, що постраждало від діяльності, а точніше, від наслідків діяльності органів державної безпеки, — моєї поради попросили їхні батьки. Вони потребували цієї поради, однак ще телефоном попередили мене, що не мають нічого спільного з релігією. Я ж, у свою чергу, відповів їм, що мене веде до Берліна аж ніяк не місіонерське покликання.

Господарі сиділи на дивані, а їхні тесть і теща — у кріслах, як і я. Я почув таке:

— Ми просто не можемо, не хочемо повірити в те, що пишуть газети. Але з нами відмовляються навіть говорити всі ті, кого ця ситуація торкнулася безпосередньо.

Мати дружини, на яку доносив її чоловік, сказала:

— Найбільше страждають діти, бо вони дуже люблять батька.

Батьки обох членів нещасного подружжя погодилися з тим, що їхній син і зять завжди виявляв терплячість і доброту до своїх дітей. Однак, як мене запевнили, донька й невістка завжди була сильнішою, домінувала в сім’ї, — але критичні думки про партію, а згодом і про державу висловлювали вони обоє і в цьому мали цілковиту згоду. Вони ніяк не могли визнати, скільки б їм не нагадували про це, що дуже багато чим завдячують державі робітників та селян. Ніколи ні він, ні вона (обоє — висококваліфіковані науковці) не займали би таких поважних посад, якби про них не дбала соціалістична держава.

Я спершу обмежився тим, що просто слухав. Кажуть, що це в мене добре виходить. Так я довідався, що обидва — як батько доньки, за якою стежили, відомий науковець у фармацевтичній індустрії, так і її свекор — до самого кінця співпрацювали зі Службою державної безпеки, до того ж — у відділі кадрів. Тепер колишній офіцер цієї установи, який втратив роботу, був у розпачі від того, що його зять так заплутався, адже сам він добре знав систему зсередини:

— Якби ж він вчасно сказав мені хоч слово! Я би порадив йому не лізти в цю ризиковану подвійну гру. Бо він, з одного боку, бажав лишатися лояльним до держави — і тому став інформатором, а з іншого — йому хотілося захистити від імовірних небезпек з боку тієї ж держави свою надто критично налаштовану дружину, яка завжди мала схильність до спонтанної поведінки. Це поставило його в дуже складну ситуацію. Він був надто слабким, щоб витримати такий сильний тиск. Я знаю, про що кажу. На мене теж не раз тиснули згори — після того як моя донька почала свої провокації в одній із церков дільниці Панков. Вони хотіли, щоб я розірвав із нею стосунки. Але я продовжував підтримувати її фінансово до кінця — хоча вона й зневажала місце моєї служби, називаючи його «спрутом».

Заслужений науковець скаржився на долю схожими словами. Його син жодного разу не спитав його поради. Він — досвідчений антифашист і багаторічний партійний діяч, ще з часів еміграції добре знайомий зі схожими іграми всіх надто ліберально налаштованих співгромадян та з жорсткими санкціями,

1 ... 88 89 90 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє сторіччя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє сторіччя"