Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

Олвен знову пхикнула. Цього разу Ґлай не залишила її поведінку без уваги, а сердито зиркнула на дівчину й запитала:

— Маєш якісь зауваження? Ейрін щось неправильно сказала?

— Ну, в принципі, правильно, але безграмотно, — із зарозумілим виглядом промовила Олвен. — Така примітивна термінолоґія не годиться для освіченої відьми. Треба говорити не про вселення в людину демона, а про інвазію демонічної сутності.

— Гаразд. Тоді скажи, будь ласка, що нового додає цей мудрий термін до слів Ейрін? Чим саме відрізняється інвазія демонічної сутності від простого вселення демона?

— Це науково коректне визначення, сестро. Коли кажуть про вселення демона, може скластися хибне враження, ніби при цьому демон залишається окремою, самодостатньою істотою, яка послуговується людським тілом, мов одягом або тимчасовим помешканням. Насправді ж ворлоґи та хелвири не просто матеріальні вмістилища демонів — вони самі є демонами.

— Що ж, усе вірно, — погодилася з нею Ґлай. — Разом з тим зазначу, що твоє рішуче несприйняття вислову „вселення демона“ продиктоване не стільки науковими міркуваннями, скільки прагненням похизуватися своєю вченістю. Така надмірна прискіпливість до термінолоґії була б виправдана, якби демони могли просто захоплювати людські тіла й керувати ними, а водночас існувати окремо від них. Проте жодної такої істоти досі виявлено не було, тому не має принципового значення, вселення це чи інвазія — в обох випадках ідеться про одне й те саме. Ти, Олвен, нагадуєш мені деяких чаклунів, що вперто наполягають на вживанні назви „фоморайґ“, бо слово „чудовисько“, бачте, не досить наукове. Але сутність чудовиськ від цього нітрохи не зміниться, вони й далі залишатимуться такими ж мерзенними потворами. — Сестра-наставниця знову перевела погляд на Ейрін. — Щойно ти розповіла про головну відмінність між ворлоґами та хелвирами. Тепер на хвильку уяви себе питомим демоном, якому не вдалося пристосуватись до умов земного світу. На кого б ти хотіла перетворитися в такій ситуації — на хелвира чи на ворлоґа?

Від однієї думки про це Ейрін зробилося моторошно. Та вона подолала свою огиду і стримано відповіла:

— На місці демона я б воліла стати хелвиром.

— Чому? Він же мусить поділяти своє нове тіло з людською душею.

— Але при цьому зберігає свою особистість, усі свої думки та спогади. Тоді як ворлоґ їх назавжди втрачає і стає…

— Не факт, що назавжди, — втрутилась Олвен. — Нам невідомо, що стається з ворлоґами, коли вони потрапляють до Ан Нувіну. Можливо, їхня пам’ять цілком повертається.

— Може й так, — кивнула Ґлай. — Проте в земному світі ворлоґи нічого не знають про своє демонічне буття. Вони успадковують пам’ять людини, чиїм тілом заволоділи, і в історії відомо чимало випадків, коли ці істоти щиро вважали себе людьми, впродовж багатьох років жили, як звичайні люди, мали сім’ю, дітей. Та попри це вони були демонами, їхня демонічна сутність прагнула творити зло, жадала крові людської. І врешті-решт ця схильність до зла брала в них гору над спогадами про колишню людяність, над усіма моральними нормами, закладеними в їхню пам’ять. У належний час ви все це вивчатимете на заняттях з інфернальних сил, а зараз ми розглянемо, що відбувається з людським орґанізмом на самому початку, коли демонічна сутність тільки потрапляє в нього. З медичного погляду це можна вважати особливою маґічною інфекцією, яка на ранніх стадіях розвитку ще піддається лікуванню.

Заняття було надзвичайно цікавим, і загальне враження від нього не змогли зіпсувати навіть уїдливі коментарі з боку Олвен, яка за всяку ціну намагалася виставити Ейрін дурепою. Ближче до кінця Ґлай запропонувала дівчатам відтворити плетиво, схема якого висіла на стіні біля дошки. Воно призначалося лише для діаґностування демонічної інвазії та визначення рівня враження нею людини. Лікувальні ж чари були надто складними, і найстарші вирішили не включати їх до проґрами іспитів на повноправну сестру.

Власне, й діаґностичне плетиво до недавнього часу не було обов’язковим, а Ґвен, вочевидь, не бачила жодних підстав марудитися з ним на своїх додаткових заняттях, тому Ейрін довелось опановувати його самостійно. Олвен упоралася з чарами раніше за неї, чим неабияк тішилась і навіть зловтішалася. Правда, її радість від цього досягнення була трохи затьмарена тією обставиною, що в Ейрін плетиво вийшло довершенішим.

Ґлай дала дівчатам домашнє завдання попрактикуватись у цих чарах, після чого відпустила Олвен, а Ейрін попросила затриматися. Коли молодша учениця вийшла з лабораторії й зачинила за собою двері, сестра-наставниця запитала:

— Ейрін, ти ж розумієш, чому я вирішила об’єднати ваші з Олвен уроки?

— Розумію, сестро. Ти хочеш, щоб ми потоваришували. Та, боюся, з цього не буде пуття. Сама я не маю нічого проти Олвен, але вона швидше руку собі відгризе, ніж дружитиме зі мною.

— Про дружбу тут не йдеться. Я лише хочу, щоб ви почали спілкуватись. Бо це ж зовсім не годиться, коли при кожній зустрічі ви вернете одна від одної носа. Гаразд якби одна з вас була звичайнісінькою меншою сестрою з посередньою силою й пересічними талантами — тоді б я не стала втручатись у ваш конфлікт. Однак ви з Олвен обіцяєте стати видатними відьмами, ви майбутні лідери Сестринства, тому просто мусите налагодити між собою стосунки. Гарні чи погані, вже інше питання, але в будь-якому разі це краще, ніж цілковите іґнорування одна одної. Тепер тобі ясно?

— Так, сестро, — коротко відповіла Ейрін.

Після розмови з Ґлай вона спершу завітала до бібліотеки, де взяла рекомендовану наставницею книжку про ворлоґів та хелвирів, а потім подалася в південне крило палацу, до свого помешкання. Там у передпокої на неї чекала коротенька записка від Фіннели:

Я прийшла, а тебе немає, мабуть, досі навчаєшся. Шукай мене в Гелед — допомагатиму їй облаштовуватись на новому місці.

Ф.

Напередодні Гелед минуло шістнадцять років, і це дало їй нарешті право оселитись окремо від менших сестер. Ще вчора