Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

— До мене! Як ти можеш у це вірити? Що з тобою сталося, Гансе, чого ти взагалі домагаєшся?

— Я хочу бачити тебе вільною… — Він затнувсь, одчувши відчуженість і не знаючи, як цьому зарадити. Кожне нове слово дедалі більше віддаляло їх одне від одного. Але він не хотів утрачати Гладіс. — Ти, звичайно, сильніша за мене, ти краща, — додав Гундлах, відчуваючи, яким жалюгідним він тепер їй здається, але не втрачав надії довести Гладіс, що все робить заради неї.

— Але ж ціна занадто висока.

— Так, ти краща… — Вона вже не слухала його, проте Гундлах цього не помічав. — Мені вже нічого не треба. Але що було б з тобою, якби я не діяв? Я відчував — над нами нависла тінь ще в Мадріді, Гладіс… Ти ніколи мені не розповідала, та я й сам знаю, що з тобою трапилося. Вдруге ти такого не витримаєш, і через те… через те… — Він так і не зміг доказати.

Вона різко перебила його:

–. Що трапилося зі мною, тебе не стосується… З нами жорстоко розправилась хунта, породжена Сполученими Штатами, розправилась їхніми методами і їхньою зброєю. А ти даєш їм привід діяти в нас як у В'єтнамі та Домініканській Республіці. Уяви собі всі наслідки. Що ми вдіємо вдвох? Облиш, Гансе! Давай попрощаємось, ми ще можемо це зробити, не соромлячись одне одного. Зі мною залишається твоя повага до мене, твоя любов…

— А твоя де поділась?

— Вона також іще належить тобі.

— Що ж мені робити?

— Є дві можливості, — знову заговорила жінка, старанно добираючи французькі слова. — Візьми катер, але приведи його до наших, а не до ворогів… Або ж продай себе і забудь мене! Мені вже все одно кінець, так або так. Як же я житиму після всього?.. — Гладіс не могла більше говорити. Важко дихаючи, вона різко підвелась і повисла в Гундлаха на шиї. Все це відбулося протягом миті, ніхто не зміг їм перешкодити. Тільки Джексон щось промимрив крізь зуби, продовжуючи сидіти. Спантеличений Гундлах відчув на вустах дотик її гарячих губів. Цей вчинок був зворушливий, сміливий, навіть героїчний, але нічого не змінював. То був якийсь відчайдушний, руйнівний поцілунок… «Напевне, це її останній», — промайнула в Гундлаха думка. Гундлаха ніби паралізувало, він не відповів на поцілунок, безпорадно шукаючи виходу. Але виходу, мабуть, уже не було. «Так, вона має рацію», — подумав він, нарешті збагнувши, якого осуду заслуговує його вчинок з боку товаришів Гладіс, як зневажатимуть вони їх обох, коли він врятує її такою ціною.

Нарешті підскочив Джексон і спробував розірвати їхні обійми, але марно: Гладіс міцно трималася за Гундлаха. Тоді Джексон схопив Гладіс за руку й заломив назад. Щосили пручаючись, вона вигукнула:

— Кінчай це неподобство, Гансе, бий їх!.. Джексон хотів затиснути їй рота, але Гладіс уп'ялася міцними зубами в його руку.

— Бий їх, як тоді в Цюріху, покажи їм силу своїх кулаків, бий їх у пику! — вигукнула ще вона.

Проте Джексон її швидко приборкав.

— Ну досить! — сердито сказав він. Цей чолов'яга був натренований саме на тому, щоб змушувати людей замовкнути. — І ви ще вважаєте, Гундлах, що володіли нею. Мабуть, саме навпаки — вона володіла вами.

— Відпусти її! — загрозливо крикнув Гундлах, але на допомогу Джексонові підбіг другий охоронець — чоловік з приплюснутим носом і густим безбарвним волоссям. Він вихопив револьвер і вправним рухом притиснув Гундлахові під ребра. Гундлах виявився безсилий. Вони в руках ворога, тут його територія, ці люди можуть зробити з ними все, що схочуть… «Володіла вами…»— Бридкі слова обпекли його, як удар батога. Очевидно, Джексон був невпевнений у своїй фізичній перевазі, інакше не став би його так ображати.

Внизу стояв «джип», ніхто навіть не чув, як він під'їхав. З нього вийшло двоє в зеленій формі, як і поліцейський на пристані. Вони швидко збігли сходами вгору, третій лишився за кермом.

— Що тут діється? — спитав один з них, очевидно, старший. — Ми не бажаємо, щоб у нашому Сан-Лоренсо…

Він наказав пред'явити документи. Гладіс не мала паспорта, паспорт був у Пінеро, а той пішов до катера, очевидно, відправляє вантажну машину. Недолугі пояснення викликали в поліцейських сміх. Вони вирішили затримати Гладіс і наказали їй сідати в машину: треба відвезти її до відділка й перевірити, адже саме таку особу зараз розшукують. Навіть є наказ про її арешт.

— Той наказ уже застарів, — пояснив Джексон. — Позавчора в Тегусігальпі… Це непорозуміння! Ви двічі заарештовуєте одну й ту саму людину? — Він показав їм своє посвідчення, але поліцейські відповіли, що такі документи їм невідомі.

— Краще буде, якщо ви не чинитимете опору, — суворо сказав старший.

— Джоне, поїдеш з ними, — звелів Джексон здоровилі з приплюснутим носом. — Подзвоніть у наше бюро в Тегусігальпі й привезіть цю жінку назад.

Гладіс вони посадовили між собою, а Джона — на запасному колесі, й, коли «джип» рушив, Гундлах раптом згадав, що нічого не сказав Гладіс про свої плани зірвати підступний задум Пінеро і викрити всю їхню брехню. Жодним словом не натякнув їй і про Мак-Ліна та його магнітофонні плівки. Навіть на думку не спало розповісти Гладіс.

Можливо, тому, що все це здавалось дрібним і неефективним. Якщо він потім і зможе їй про це сказати, то чи повірить вона йому. Та й сам він, власне, мало в те вірив. Сьогодні вранці Гундлах дивився на речі по-іншому, все здавалося йому дуже важливим, а тепер ніби втратило своє значення. Чи багато важитиме виступ газети далекої чужої країни про катер та «захоплену» на ньому зброю? Все він бачив тепер у зовсім іншому світлі.

Хвилин за десять по другій, спітнілий і стомлений, до готелю повернувся Пінеро. Він наказав виділити йому кімнату з душем. Джона й Гладіс досі не було, і Гундлах дуже хвилювався. Пінеро цідив крізь зуби холодне пиво, поки Джексон про все йому доповідав. Жоден м'яз на обличчі Пінеро не ворухнувся, лише шкіра довкола вуст ледь напружувалась, коли смоктав пиво. Раптом