Читати книгу - "Подорож на Місяць"

до мандрівників під час їх від'їзду. Якщо вони на початку справи викликали таке хвилювання у Старому й Новому світі, — з яким ентузіазмом повинні були зустрічати їх під час їх повороту! Ці мільйони глядачів, які переповнили Флорідський півострів, чи не кинулися вони назустріч цим відважним? Ці легіони іноземців, які з'їхалися з усіх країв земної кулі до американських берегів, чи поїдуть вони назад, не побачивши знову Барбікена, Ніколла й Мішеля Ардана? Людські істоти, які залишили земний сфероїд і повертаються після цієї дивної подорожі в небесних просторах, не могли бути зустрінуті інакше, як з ентузіазмом, відповідним до винятковості цього випадку. Побачити їх і почути — таке було загальне бажання.

Це бажання повинно було дуже швидко здійснитися майже для всього населення Сполучених Штатів.

Барбікен, Мішель Ардан, Ніколл, делегати Гарматного клубу, негайно повернувшись до Балтімори, були прийняті з ентузіазмом, який не можна описати. Дорожні записки президента Барбікена були готові для опублікування. «Нью-Йорк Гералд» купив цей рукопис за ціну, яка ще й досі невідома, але сума мала бути надзвичайна. Справді, за час, коли друкувалася «Подорож на Місяць», тираж цієї газети дійшов аж до п'яти мільйонів примірників. Через три дні після повернення мандрівників на Землю, найдрібніші деталі їх експедиції були відомі. Залишалося тільки побачити самих героїв цієї надлюдської справи.

Дослідження Барбікена і його двох приятелів, зроблені під час їх перебування поблизу Місяця, дали змогу перевірити різні теорії, що стосуються супутника Землі. Адже вчені мандрівники спостерігали Місяць на власні очі і в зовсім особливих умовах. Тепер відомо, які системи повинні бути відкинуті, які прийняті щодо формації цього світила, його походження, заселеності. Його минуле, його теперішнє й майбутнє так само виказали свої останні таємниці. Хіба можна було сперечатися з сумлінними спостерігачами, які зробили свої виміри на відстані меншій за сорок кілометрів над горою Тіхо, цією чудовою системою місячної орографії? Що відповісти цим вченим, погляди яких заглиблювалися у провалля цирка Платона? Як суперечити цим відважним мандрівникам, що облетіли невидимий бік Місяця, якого ще досі не бачило людське око? Тепер це було їх право визначати границі селенографічної науки, бо вони поновили будову цього світу, як Кюв'є[95] відбудував скелет копальної тварини, і могли сказати: Місяць — це був заселений світ, але заселений раніш від Землі.

Щоб відсвяткувати повернення найславетнішого свого члена і двох його товаришів, Гарматний клуб вирішив влаштувати бенкет, бенкет, гідний цих тріумфаторів, і влаштувати його так, щоб усі жителі Сполучених Штатів могли взяти в ньому безпосередню участь.

Всі головні станції державних залізниць були сполучені між собою додатковими коліями. По всіх вокзалах, однаково оформлених прикрасами, оздоблених однаковими прапорами, були розташовані одноманітно накриті столи. У певні точні години, встановлені за електричними годинниками, що вибивали водночас секунди, запрошували населення сідати за столи й починати бенкет.

Протягом чотирьох днів, від 5 до 9 січня, поїзди припинили свій рух, і всі колії залишилися вільні, як це бувало колись у неділю в Англії і в Америці.

Тільки один локомотив, з великою швидкістю везучи почесний вагон, мав право їздити протягом цих чотирьох днів по всіх залізницях Сполучених Штатів.

Паровоз, на якому були машиніст і кочегар, мав ще, крім того, одного почесного пасажира, шановного Дж. Т. Мастона, секретаря Гарматного клубу.

Вагон був призначений для президента Барбікена, капітана Ніколла й Мішеля Ардана.

Давши гудок, після нескінченних «ура», «гіп-гіп» тощо, поїзд залишив вокзал Балтімори. Він посувався із швидкістю понад 80 кілометрів на годину. Але що була ця швидкість порівняно до швидкості, яка відносила трьох героїв під час вильоту з жерла колумбіади!

Так вони проїхали по всьому північному сходу Сполучених Штатів через Пенсільванію, Коннектікут, Массачузетс, Вермонт, Мейн, Нью-Бренсуік; далі промчали північчю на захід через штати Нью-Йорк, Огайо, Мічіган, Уісконсін; повернули на південь через Іллінойс, Міссурі, Арканзас, Техас, Луїзіану; попрямували далі на північний схід через Алабаму, Джорджію, відвідавши, звичайно, і Флоріду, а ще далі через обидві Кароліни — Південну та Північну — знов на північ через Тенессі, Кентуккі, Віргінію, Індіану і, нарешті, проїхавши через Вашінгтон, опинилися в своїй Балтіморі.

Протягом чотирьох днів Сполучені Штати Америки вітали їх, можна сказати, безперервним ура.

Але тепер виникло питання: ця спроба, що не мала собі подібних в літописах подорожей, — чи матиме вона якісь практичні наслідки? Чи організують колись безпосереднє сполучення з Місяцем? Чи заснують навігацію через безповітряні простори, яка зробить доступними найдальші краї сонячної системи? Чи їздитимуть з планети на планету, з Юпітера на Меркурій, а згодом з однієї зорі на іншу, з Полярної зорі на Сіріус? Чи даватимуть засоби сполучення змогу відвідати ці сонця, які рясніють на небі?

На ці питання ще не можна відповісти. Але, знаючи технічний хист і додумливість ентузіастів науки й техніки, не можна дивуватись, якщо знайдуться сміливці, які спробують дістати практичну користь від незабутньої спроби президента Гарматного клубу Барбікена.

Хоч як там було, через деякий час після повернення мандрівників з Місяця були розповсюджені об'яви нового «Національного товариства міжзоряних сполучень», яке, мавши капітал у 100 мільйонів доларів, випустило 100 000 акцій. На голову товариства було обрано Барбікена, на заступника голови — Ніколла, на секретаря — Дж. Т. Мастона, а на директора служби зв'язку — Мішеля Ардана.

Проте, оскільки практичним янкі властиво зважати на всі обставини їх справ, навіть на можливий провал, шановний Гаррі Тролопп, суддя-експерт, і Френсіс Дейтон, секретар ліквідаційної комісії, були призначені заздалегідь.

Кінець другої частини.

Примітки
1

Громадянська війна (1861–1865 рр.) між населенням північних штатів і рабовласниками-плантаторами південних. Роман написаний у рік закінчення цієї війни.

(обратно)