Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

— Кажу тобі, наші друзі перехитрують і Раду, й Звіробоя. Чи ти бачила коли річку?

— А що таке річка?

— От бачиш! Це довго пояснювати. Але обіцяю тобі, що нам не доведеться бігти далеко. Якщо Оусла дожене нас, ми вмить щезнемо у них з очей!

Вона мовчала, й Кучма додав:

— Повір мені, Хізентлай! Клянусь тобі своїм життям: ми зникнемо з-перед їхніх очей! Я нічого не вигадую, не обманюю тебе.

— Якщо ти помиляєшся, Тлайлі, то можна буде тільки позаздрити тим, хто загине швидкою смертю! — сказала вона нарешті.

— Ніхто не загине! Мої друзі придумали таку витівку, що й сам Ель-аграйра нею пишався б!

— Якщо ти плануєш втечу на вечір, — сказала Хізентлай, — то це має статися не пізніше ніж завтра чи післязавтра. Через два дні наша мітка втратить право на вечірній сильфлай. Ти це знаєш?

— Так, я чув про це. Отже — завтра! Навіщо відкладати надовше? Але тут іще є одна справа: треба прихопити з собою Чорнобіля.

— Чорнобіля? Та його ж охороняє Оуслафа!

— Знаю. Через нього ми ризикуємо ще більше, але я вирішив забрати його з собою. Ось як ми це зробимо. Увечері, коли мітка вийде на сильфлай, ви з Сесусіннан згуртуйте кролиць довкола себе — всіх, кого ти вибереш, — і будьте напоготові. Я зустрінуся з птахом далі на лузі й скажу йому, щоб він напав на вартових, як тільки він побачить, що я побіг у нору. Тоді я швиденько розправлюся з Чорнобілевою сторожею — вони ж не сподіватимуться нічого подібного! За хвилину я його визволю, і ми з ним приєднаємося до вас. Зчиниться страшенна метушня, ґвалт, а ми скористаємося цим і втечемо. Птах нападатиме на кожного, хто спробує переслідувати нас. Затям: біжимо до великої залізничної арки. Друзі вже чекатимуть там. Ви тільки біжіть за мною, а я показуватиму дорогу.

— Може, капітан Горицвіт ходитиме з патрулем.

— Ну й нехай собі!

— Чорнобіль може розгубитись, не побігти зразу. Злякається, як і його сторожа.

— Чи не можна якось попередити його?

— Ні! Сторожа весь час коло нього, й на сильфлай його водять окремо від усіх.

— І скільки ще йому так мучитись?

— Коли його покажуть кролям усіх міток, Рада його стратить!

— Тоді вирішено. Я не втечу без нього!

— Тлайлі, ти дуже хоробрий! Але тут потрібна ще й хитрість! Завтра від твоєї спритності буде залежати все. Пам’ятай, я вручаю тобі життя моїх подруг!

— Може, ти бачиш якісь прорахунки в моєму плані?

— Ні! Але я всього тільки слабка кролиця, що ніколи не бувала за межами Ефрафи… Що коли скоїться щось непередбачене?

— Ризик є ризик! Хіба ти не хочеш утекти звідси й зажити разом із нами на високих пагорбах?

— Ох, Тлайлі! А нам дозволять вибрати собі друзів? Вирити нори й привести маленьких?

— Авжеж! І ми ходитимемо на сильфлай коли схочемо, а не за розкладом! І розказуватимемо казки в Сотах! Обіцяю тобі, це буде чудове життя!

— Тоді я з тобою! Я згодна на будь-який ризик!

— Який я радий, що зустрів тебе, що ти теж опинилася в цій мітці! — сказав Кучма. — До цієї розмови з тобою я просто не знав, що й придумати, що діяти.

— А зараз я вернуся до нашого лігва, Тлайлі. Інші кролі дивуватимуться, чому ти послав по мене, адже я ще не готова до парування. Ми з тобою можемо сказати всім цікавим, що ти помилився.

— Гаразд! Іди й попередь інших, щоб були готові до втечі під час вечірнього сильфлаю. А я не підведу вас!

Хізентлай пішла, а Кучма відчув жахливу втому. Він спробував думати про те, що його друзі перебувають недалеко й що він побачиться з ними через день. Але не міг забути, що між ним і ними лежить уся грізна могуть Ефрафи. В його думки вривалися тривожні картини, що їх малювала збуджена уява. Кучма задрімав, але в напівсні йому привидівся капітан Горицвіт. Горицвіт чогось перетворився на чайку і з криками літав над річкою. Нажаханий Кучма прокинувся і знов задрімав — і побачив величезну, мов конячу, тінь генерала Звіробоя, якому було відомо все-все на світі. Нарешті, змучений тривогами, він заснув глибоким сном, куди не могли поринути навіть його страхи.

Кучма прокидався від сну повільно, мов бульбашка повітря підіймається з дна річки. В його норі чомусь опинився чужий кріль. Враз скочивши на ноги, Кучма спитав:

— Хто тут?

— Це я, Гравілат! — відповів той. — Пора виходити на сильфлай, Тлайлі! Жайворонки вже в небі. А ти сплюха!

— Та заспав трохи, — мовив Кучма. — Я вже йду! — І вже попрямував був до виходу, коли це його прикувало до місця Гравілатове запитання:

— А хто такий П’ятий?

Кучма весь напружився.

— Що, що?

— Я спитав, хто такий П’ятий?

— А звідкіля мені знати?

— Ну, ти говорив уві сні, все приказував: «Спитайте П’ятого, спитайте П’ятого!» І мені стало цікаво, хто це такий.

— А, П’ятий! Був такий у моїй колишній колонії — він передбачав погоду і все таке.