Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

На з’їзд не прибули зі Звенигородщини Чорний Ворон і Ґонта (Іван Лютий-Лютенко), Вороний із Полтавщини, Лютий із Криворіжжя та деякі інші партизани.

До слова сказати, Денис Гупало відчував небезпеку, попереджав Ларіона, що «Завірюха хоче нас всіх здати», та й інші козаки закликали Загороднього не їхати на той «з’їзд», але фатальна помилка досвідченого отамана затягнула у пастку і його самого, і його побратимів — Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Тимофія Компанійця, Василя Ткаченка і Олексія Добровольського.

Під час арешту в отамана вилучили револьвер системи «Кольт» № 70217, австрійський карабін № 7181 з патронами, срібний годинник призовий зі срібним ланцюжком, золоту обручку, польову сумку з документами, картами та паперами, серед яких було кілька фальшивих посвідчень і мандатів, наприклад посвідчення на ім’я Юхима Гордієнка такого змісту: «Удостоверение дано сие тов. Гордиенко Ефиму Митрофановичу в том, что он действительно является Завволвоенотделом Телепинской волости и что ему по роду службы разрешается ношение и хранение холодного и огнестрельного оружия… Всем военным и гражданским учреждениям просьба оказывать содействие при исполнении служебных обязанностей».

Мав Загородній і мандат на ім’я того ж таки Гордієнка про те, що той є «уповноваженим з проведення продподаткової політики у волості». Було й посвідчення на те ж ім’я, в якому зазначено, що Гордієнку надається право безкоштовного користування селянськими підводами «в счет Трудгужналога». Були й інші посвідки, наприклад на ім’я Нечипоренка.

Арештованих отаманів відправили до Києва — у Лук’янівську в’язницю. А Завірюха продовжував діяти. Ось уривок із доповіді командира Кам’янського взводу ЧОН про повстанський рух у Чигиринському повіті за 1922 рік: «23 октября появилась новая банда товарища Завирюхи, которая ночевала в с. Бирки, пятнадцать верст от ст. Каменки. 24 (октября) банда находилась с утра на станции Фундуклеевка, куда выезжал Каменский ЧОН с частями кавполка незаможных на бронепоезде, прибывшем со станции Бобринская, причем выяснено, что бандой было разоружено несколько красноармейцев. Убитых нет. В конце концов, под строжайшим секретом удалось выяснить, что банда Завирюхи есть банда фиктивная, состоящая из красных и действует под видом банды для окончательного вылавливания рассеявшихся одиночных бандитов, оставшихся от банды Завгороднего и других банд. Переданные сведения строго секретные и огласке не подлежат. Работа в области бандитизма идет удачно. Сведения взяты от начуездучастка тов. Лихачева под строгим секретом лично. Комзвод Каменского ОН (підпис)».[558]

4 січня 1923 року під час останнього допиту Ларіон звернувся до «уповноваженого КРО» Кубинського з пропозицією виявити загін Нагірного та розкрити Єлисаветградську підпільну організацію. Але, щоб це зробити, говорив отаман, треба, аби його, Загороднього, випустили з в’язниці, дали загін — хоча би 6–7 чоловік на конях (до складу якого, напевно, мали входити Залізняк, Гупало та інші заарештовані) та можливість поїхати до Кам’янки, а звідти до кравця, який проживає неподалік с. Красноліски. Наміри Загороднього обдурити ЧК були наївні.

16 січня 1923 року слідство у справі холодноярських отаманів було закінчене. Ось уривок висновку окупантів: «1923 года января 16 дня я, уполномоченный III отд. Управления Полномочного Представителя ГПУ на Правобережье Украины Курский Владимир, рассмотрев дело № 446/7971 гр. Завгороднего Иллариона Захаровича, 25 лет, происходящего из крестьян с. Кошарки Златопольской волости Чигиринского уезда Кременчугской губернии, беспартийного, быв. прапорщика, под судом и следствием не состоял, выяснил:

1. Ат. Завгородний с начала 1919 г. начинает вести партизанско-бандитскую работу… Действия Завгороднего не самостоятельны, он работает по указаниям и инструкциям закордонного петлюровского штаба… Наиболее яркими моментами бандитской деятельности Ат. Завгороднего можно считать следующие: бои с Красными войсками под с.с. Тылиткой, Хайковкой, Пастырским, аналогичные бои под с.с. Бовтышка и Разумовка в марте 21 г., налет и разграбление с. Матвеевка, захват 35 лошадей, бой с красными войсками под Лебединским монастырем в марте 1921 г., непрерывные бои с красными частями в апреле 22 г., остановка и ограбление поезда между ст. Цыбулево и Фундуклеевкой, сопровождавшиеся зверскими убийствами, — в апреле 22 г., аналогичный налет и разграбление поезда на тех же станциях — в мае 22 г., остановка и ограбление поезда на ст. Хировка — в июне 22 г., налет на с. Федварь, грабежи и убийства в этом селе — в июле 22 г., остановка и разграбление поезда на ст. Фундуклеевка в августе 22 г., целый ряд зверских убийств, расстрелов, грабежей и поджегов — вот вкратце «революционная» деятельность атамана Завгороднего…»[559]

18 січня 1923 року Загородньому висунули офіційне обвинувачення в бандитизмі, організації та участі у збройному виступі проти «советской власти» (ст. ст. 58, 64, 65, ст. 75, ч. 1 і ст. 76, ч. 1).

2 лютого 1923 року Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу постановила розстріляти Ларіона Загороднього та його товаришів: отаманів Мефодія Голика-Залізняка та Дениса Гупала, полковника Костянтина Здобудь-Волю, сотника Юрія Дроботківського, козаків Олексія Добровольського, Тимофія Компанійця, Івана Ляшенка, Василя Ткаченка, члена Холодноярського повстанського комітету Григорія Яковенка. А талановитому інженеру Леонідові Мушкету дали 10 років ув’язнення.

9 лютого 1923 року о 8 год. 30 хв. в камері № 1 Лук’янівської в’язниці Києва, де утримувалися засуджені до розстрілу холодноярці, під час роздачі вранішнього окропу арештанти заволоділи револьвером охоронця і, проникнувши з камери до коридору, а звідти до канцелярії тюрми, захопили 14 рушниць і набої до них. «Та начальник варти, поки вдушили його, встиг ще вистрелити. Варта на подвір’ї повернула кулемет на вихідні двері й, тільки вони до виходу, — відкрила вогонь по дверях. Вискочила з другого будинку вартова сотня, оточила тюрпод. На двері навели ще один кулемет. Вернулися вони назад на поверх. Забарикадували сходи, самі з рушницями до вікон.

Як вони уявляли собі ту втечу — важко зрозуміти! Посеред міста у білий день, вартова сотня, касарні близько, чекісти, міліція… А от ризикнули — не мали, правда, що й губити. Наспіло ще військо, оточують тюрпод, а вони з вікон кладуть одного по одному. Стріляють рідко, щоб кожен набій даремно не пішов. Ті по вікнах вогонь відкрили з рушниць і з кулеметів. І в наші камери кулі летять. Полягали ми на підлогу, слухаємо, що