Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не чужі, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чужі" автора Аріна Вільде. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 97
Перейти на сторінку:

- Ні. Щось трапилося?

На задньому фоні якісь звуки. Здається, працює телевізор.

- Це голос твоєї мами? – награно здивовано питаю я, сподіваючись вивести його на чисту воду.

Повисає коротка пауза.

- Так, - ліниво відповідає Давид. – Я сьогодні приїхав, вирішив спочатку батьків навістити, потім додому.

- Ясно, - на силу ковтаю слину, що зібралася в роті. У мене голова йде кругом від пережитих емоцій, а серце в грудях стукає зі скаженою швидкістю.

- Буду через кілька годин, - каже Давид і вимикається першим.

А я не знаю що і думати. Кому вірити?

Додому я повертаюся набагато раніше Давида. Вирішую не поспішати з висновками, адже Альона явно ображена жінка, яку давить заздрість. Вона могла сказати все що завгодно, лише б посварити нас. От завтра прослідкую за Давидом і подивимося, зустрінеться він з так званою вагітною коханкою чи ні.

Коли Давид повертається, я прикидаюся сплячою. Боюся, що варто йому глянути мені в очі й одразу все зрозуміє. Він заглядає в спальню, потім прикриває двері і йде на кухню. Дзвенить посуд, чутно, як ввімкнувся кран. Давид довго з кимось телефоном розмовляє, але слів не розібрати.

Він лягає в ліжко, коли я й насправді починаю засинати вже. Такий звичний та рідний аромат його тіла пробирається через ніздрі в легені. Надає мені спокій, трохи притупляє параною.

Він влаштовується на спині, притягує до себе, цілує у волосся. Пальцями погладжує шкіру на моїй спині.

- У тебе щось трапилося? – питаю, відчуваючи його напруження.

- Можна і так сказати, - нехотячи відповідає він.

- Розповіси?

- Не зараз. Спи та не забивай собі голову, коли все закінчиться добре – я розповім.

Я не наполягаю. Кладу йому на груди голову і прикриваю повіка. Лежу, намагаюся дихати як можна тихіше. На душі сумбур. Я не можу втратити Давида. Якщо він мені зраджує – я просто помру.

Я опускаю долоню нижче і нижче, добираюся до його нижньої білизни. Давид перехоплює мою руку, повертає до себе на груди.

- Не сьогодні, сонечко. Я втомився.

Рот наповнюється гіркотою. Він мене не хоче?

Серце стукає так сильно, що звук віддає у скронях. Зі страхом очікую завтрашнього дня.

- Ти зранку на роботу? – питаю його.

- Угу, - сонно відповідає Давид.

- Я теж рано поїду. Потрібно дещо в університет завезти.

- Добре.

Давид засинає, мені ж ніяк не вдається. В голові прокручуються різні варіанти розвитку подій. Я молюся, щоб Альона виявилася всього лише злобною бабою, в якої бажання отримати чужого чоловіка пересилює здоровий глузд.

З першими променями сонця я обережно звільняюся з обіймів Давида. Не можу відмовити собі в задоволенні трохи поспостерігати за ним сплячим. У нього таке розслаблене обличчя.

Я торкаюся подушечками пальців його губ. Майже невагомо. Скільки задоволення мені вони подарували – не перерахувати.

Поспішаю прийняти душ та одягнутися. Коли Давид виходить зі спальні, я вже взуваюся біля вхідних дверей.

- Я побігла. Вибач, але сьогодні без сніданку, - на силу вичавлюю з себе посмішку. Нервую жах як.

- Нічого страшного, я щось вигадаю. Хорошого дня.

- І тобі, - смикаю за ручку дверей і виходжу в під’їзд, не обертаючись.

Швидко спускаюся по сходах. Знімаю блокування зі свого позашляховика. План досить простий. Відгоню свою машину в сусідній двір, щоб Давид не зміг побачити її, потім викличу таксі та буду вартувати чоловіка на виїзді з нашого двора. Відчуття, немов я граю в детектива, головне, щоб Давид хвоста не помітив.

1 ... 87 88 89 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"