Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Мало уявляючи, чим Кирило збирається допомагати, погоджуюся та дозволяю залишитись. Можна подумати, я б змогла вигнати цього наполегливого чоловіка. Якщо він вбив собі в голову, що буде готувати пиріг, то все, вже нічим не зупиниш. Бєльський, він як бульдозер, виїхав і їде по прямій.

А якщо вирішить, наприклад, що готування не так цікаво, як у моїй спальні ліжко…

Фух, ну і приклади ж у мене.

Сама припустила, сама ж почервоніла.

А Бєльський зазирнув-таки в мою спальню, допитливий який.

- Іди, будь ласка, в їдальню. Я зараз тут приберу, не встигла з ранку.

Відтісняю боса від самого інтимного місця в моїй тимчасовій квартирі. Чомусь його потягнуло не до печі в першу чергу. Хоча і в кухонній зоні, і в гостьовій, і навіть біля полиці з взуттям - будь-яке місце наодинці з Кирилом перестає здаватися безпечним. Він галантно знімав з мене у передпокої піджак, а я так затремтіла, як ніби лізе вже під спідницю.

Ох, непросто нам буде готувати…

Швидко приводжу все до ладу. Переодягаюся. Раніше б обрала щось схоже на мою піжамку з хрестами. Зараз ось і сама заплуталася. Настрій, хай там що, відганяти, все тихіше і тихіше в моїй голові. Зате досить голосно лунають інші бажання. Шалені. Дикі. Неприборкані. А як їм не лунати після всіх поцілунків? Я ж не залізна дівчина. А Кирило він такий... я ж думаю тільки про нього.

З'являюся перед очима боса у трикотажній суконці. Зробила вибір посередині. Не сильно відверто, як ніби я тільки й чекаю нападу. Але і не дуже закрито, все ж таки гормони вирують.

Кирило розсівся на диванчику, закинув ногу на ногу і допомагати зібрався чарівною усмішкою.

Ну ні вже, так справа не піде. Адже сам напросився у помічники.

- Ось тобі яблука, ти поки чисть і нарізай, а я буду збивати яйця з цукром, - ставлю перед ним велику миску і фрукти.

- Ти така сувора на кухні, Вікторіє, - грайливо гмикає бос, швидко розправляючись з начинкою для пирога. - Соковите, солодке, - відкушує від останнього яблука і підходить до мене давати спробувати.

Міксер у моїх руках починає сильніше тремтіти. А може, це бос збиває техніку з налаштувань, торкаючись до моєї спини легкими й приємними дотиками. Дивно, як його великі сильні руки вміють поводитися настільки ніжно.

Кирило дбайливо годує нас яблуком, відкушуємо по черзі і жуємо. Я не встигла зрозуміти, навіщо він до мене нахилився, швидше зреагувала рука, сіпнулася, і з міксера на нас полетіли бризки від тіста.

- Ой, я ненавмисно, - незручно-то як, хапаю серветку нас витирати.

- Нічого, після сюрпризу від ластівки, це вже, як легкий фонтанчик, - Кирило навіть бровою не повів, що чергова сорочка обризкана. - Але виходить дивна закономірність. Майже все на мене, а на тебе дуже мало. Хіба не дивно?

Нічого не бачу дивного. Так вийшло, що міксер підстрибнув у бік Бєльського. Але хто дражнив, хто диханням обпалював моє вухо?! Тому й отримувати. Все начебто чесно.

- Кирило, що ти робиш? - відстрибую назад.

- Відновлюю справедливість, - сміється, підкидаючи жменю з борошном.

Ах ось він як. Ну гаразд!

Зачерпую і я борошно, і кидаюся в нього.

Мені б обуритися, бо він перший почав борошняні бої. Розвів тут такий безлад. Але Бєльський зараз неймовірно веселий, побілілий і хитрі вогняні промінчики грайливо виблискують з його усміхнених очей.

Бігаємо одне за одним навколо столу, ведемо себе взагалі не як розумні люди. І я відчуваю, що так я зможу тільки з ним. Виходити з правильних рамок, не соромитися бажань, а просто піддаватися пориву. Нехай навіть так, шалено обсипаючи одне одного борошном.

- Попалася, моя пташка, - тріумфально вигукує він, підхоплюючи мене на руки. - Ти для мене смачніше за все на світі!

Бої забуваються, як і те, для чого ми, власне, зібралися.

Я вже на столі, вся забруднилася, як і мій бос-провокатор. Часто-часто дихаю, намагаюся з нього змахувати борошно, але виходить, що обіймаю. Кирило, напевно, вирішив, що сьогодні пирогом буду я, і стрімко наближає губи для дегустації.

Не можу напевно сказати, що мріяла на пиріг перетворюватись. А якщо з такими палкими поцілунками,... коли в кожній клітинці виникає пожежа. І я задихаюся під натиском його жадібних рук, божевільних дотиків і повітря, яке наче згустилося від напруження наших бажань.

Приходжу до тями від пілікання з духової шафи. Тут така техніка, що подає сигнали, коли закладати пиріг, коли діставати і екранчик є в 3Д демонстрації.

- Ми ж залишимося без пирога, - бурмочу, тремтячи від гарячих губ на моїй шиї.

- До біса його, - хрипить Кирило, який забув про все.

- А чим тоді я буду нас годувати?

- Мені це прямо казати, або сама здогадаєшся?...

- Кирило, ну давай закінчимо все-таки, - насилу, але знаходжу в собі сили отямитися.

- Гаразд, давай. А то я ж стільки допомагав!

Кирило стягує мене зі столу, поправляє сукню. Дбайливо струшує з мене борошно, а я з нього. Тимчасове протверезіння у нас відбувається. Ненадовго, звичайно. Хіба з Бєльським можна надовго загадувати. Він все ще поблискує очищами, а в районі ширінки у нього явно стирчать не ключі.

Разом відправляємо випікатися нашу спільну шарлотку. Мені здається, я могла забути додати в неї щось важливе, бо те, як я її готувала з «нестриманим помічником», нічому взагалі не здивуюся.

Поки чекаємо, я заварюю чай. Кирило просто так не сідає. Підхоплює мене і влаштовує на своїх колінах.

- Ми поводимося якось неправильно, - сором'язливий голосок прорізується з моєї схвильованої душі.

- Гм? Цілувати і саджати на коліна свою дівчину, хіба неправильно? Де таке написано, ти мені покажи? - і міцніше притискає, зариваючися в моє волосся носом. - М-м-м... обожнюю твій шампунь з мигдалем.

Якщо для Кирила все-все зрозуміло, то у мене тепер ще більше питань…

- Ти, мабуть, хотів назвати фіктивну наречену?

- Ні, я не так сказав. Ми зустрічаємося з тобою нефіктивно.

Що?

Чому я тоді тільки зараз про це дізнаюся?