Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Гаррі знову подивився на Добі. Простяг руку й висмикнув з ельфового тіла гострий кинджал, а тоді зняв куртку і накрив нею Добі, наче ковдрою.

Десь неподалік билося об скелі море. Гаррі вслухався в його шум, поки друзі розмовляли, обговорювали те, що його не цікавило, щось вирішували. Дін поніс у дім пораненого Ґрипхука, Флер побігла з ними. Білл радив, як краще поховати ельфа, а Гаррі на все погоджувався, навіть не дослухаючись. Він дивився на крихітне тіло, а його шрам сіпався й палав, і частиною мозку, неначе зазираючи з протилежного боку в довжелезну підзорну трубу, він бачив, як Волдеморт карає тих, хто залишився в Мелфоєвому маєтку. Його лють була страшна, проте горе, яке відчував Гаррі через смерть Добі, її ніби применшувала, й вона здавалася далеким бурхливим штормом, відлуння якого ледь долинало до Гаррі через безмежний, мовчазний океан.

- Треба поховати, як годиться, - це були перші слова, що їх Гаррі вимовив цілком свідомо. - Не чарами. Ви маєте лопату?

І невдовзі по цьому він узявся до роботи - сам копав могилку там, де показав Білл, наприкінці саду між кущами. Він копав люто, забуваючись у фізичній праці, упиваючись її немагічністю, бо кожна краплинка поту і кожен мозоль були мовби дарами для ельфа, що врятував їм усім життя.

Шрам палав, та він владарював над цим болем; відчував його, але відсторонено. Нарешті він зумів його опанувати, навчився блокувати від Волдеморта свою свідомість, тобто зробив саме те, чого й хотів Дамблдор, посилаючи його навчитися цього від Снейпа. Як Волдеморт не міг оволодіти свідомістю Гаррі тоді, коли він помирав з туги за Сіріусом, так не могли Волдемортові думки проникнути в голову Гаррі й тепер, коли він оплакував Добі. Горе немовби блокувало доступ Волдеморту... хоч Дамблдор, звісно, сказав би, що то любов...

Гаррі глибше й глибше вгризався в тверду холодну землю, залишаючи в ній свою печаль із крапельками поту, тамуючи біль у шрамі. У цій темряві, де не чути було нічого, крім власного дихання та натиску морських хвиль, йому знову пригадалося все, що відбувалося в Мелфоїв, усе, що він там почув, і до нього в цій темряві прийшло прозріння...

Рівний ритм рухів завдавав такт думкам. Реліквії... горокракси... реліквії... горокракси... проте його вже не палила та дивна нав’язлива жага. Втрата й страх її погасили, і відчуття було таке, ніби його ляпасом розбудили зі сну.

Глибша й глибша ставала могила, а Гаррі знав, де сьогодні був Волдеморт, кого він убив у найвищій камері Нурменґарду і чому...

А ще він згадав Червохвоста, котрий помер через один крихітний неусвідомлений імпульс милосердя... Дамблдор це передбачав... а скільки ще він усього знав?

Гаррі втратив лік часу. Збагнув тільки, що темрява вже не така густа, коли до нього підійшли Рон з Діном.

- Як Герміона?

- Краще, - сказав Рон. - Флер її лікує.

Гаррі мав напоготові відповідь, якби вони запитали, чому він не захотів зробити рівненьку могилу чарівною паличкою, проте нічого пояснювати не довелося. Хлопці мовчки зіскочили в яму з лопатами і стали копати всі разом, доки яма стала достатньо глибокою.

Гаррі турботливо загорнув ельфа у свою куртку. Рон сів на край могили, скинув черевики й шкарпетки і поклав коло босих ельфових ніг. Дін вичаклував вовняну шапочку і Гаррі обережно надів її Добі на голову, заховавши його кажанячі вуха.

- Треба закрити йому очі.

Гаррі й не чув, як у темряві підійшли всі інші друзі. Білл був у дорожньому плащі, Флер - у великому білому фартусі, з кишені якого стирчала пляшечка косторосту. Бліда Герміона, закутана в позичений халат, ледве трималася на ногах. Коли вона підійшла, Рон її пригорнув. Луна, в накинутій наопашки шубі Флер, нахилилася й делікатно торкнулася пальцями ельфових повік, прикриваючи ними його скляний погляд.

- Отак, - тихо сказала вона. - Тепер він може спати.

Гаррі поклав ельфа в могилу, розташував його крихітні руки-ноги так, наче той відпочиває, а тоді виліз нагору і востаннє подивився на маленьке тільце. Він ледве стримав ридання, пригадавши похорон Дамблдора, численні ряди золотих стільців, міністра магії в першому ряду, перелік Дамблдорових досягнень, велич білої мармурової гробниці. Він відчував, що Добі заслуговує не менш урочистого похорону, однак ельф лежав поміж кущів у грубо викопаній ямі.

- Мабуть, треба щось сказати, - порушила тишу Луна. - Я перша, можна?

Усі глянули на неї, а вона звернулася до мертвого ельфа на дні могили.

- Дуже-дуже тобі дякую, Добі, за те, що визволив мене з того підвалу. Це так несправедливо, що загинув саме ти, такий добрий і відважний. Я ніколи не забуду, що ти для нас зробив. Маю надію, що зараз ти щасливий.

Вона повернулася й очікувально глянула на Рона. Той прокашлявся і сказав охриплим голосом:

- Так... дякую, Добі.

- Дякую, - пробурмотів Дін.

Гаррі ковтнув слину.

- Прощавай, Добі, - сказав він. Більше він ні на що не спромігся, втім, Луна все за нього висловила. Білл підняв чарівну паличку - і купа свіжовикопаної землі здійнялася й акуратно засипала могилу, утворивши невеличкий червонястий горбик.

- Ви не проти, якщо я ще трохи тут побуду? - запитав Гаррі друзів.

Вони щось нерозбірливо пробурмотіли. Хтось легенько поплескав його по спині і всі пішли назад до будинку, залишивши Гаррі наодинці з ельфом.

Він роззирнувся - клумби були обкладені великими білими, відполірованими морем каменями. Він узяв чи не найбільший і поклав його, наче подушку, над тим місцем, де спочивала голова Добі. Намацав у кишені чарівну паличку.

Їх там було аж дві. Він уже забув перебіг подій, не міг зараз пригадати, чиї це були чарівні палички. Лише пам’ятав, як вихоплював їх у когось із рук. Вибрав коротшу, бо вона була приємніша в руці, і націлив на камінь.

Поволі, підкоряючись його вказівкам, на поверхні каменя з’явилися викарбувані літери. Він знав, що Герміона зробила б це охайніше і, мабуть, швидше, але хотів сам позначити це місце, так само, як і сам хотів викопати могилу. Коли Гаррі розігнувся, на камені лишився напис:

Тут лежить Добі, вільний ельф.

Ще кілька секунд дивився на свою роботу і поволеньки пішов. Шрам посіпувався, а в голові юрмилися думки, що сяйнули йому в могилі, ідеї, що сформувалися в темряві - захопливі й жахливі.

Коли він зайшов у коридорчик, усі сиділи у вітальні, уважно слухаючи Білла. Кімната була світла й