Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- ...пощастило, що Джіні на канікулах. Якби вона була в Гоґвортсі, то її схопили б раніше, ніж ми туди встигли б. Тепер ми знаємо, що вона теж у безпеці.

Білл озирнувся й побачив біля порога Гаррі.

- Я забрав усіх з «Барлогу», - пояснив він. - Перевіз до Мюріелів. Смертежери вже знають, що Рон з тобою, і тепер наша родина стане їхньою мішенню... не проси пробачення, - додав він, побачивши, як Гаррі міняється на лиці. - Тато вже кілька місяців казав, що все це лише питання часу. Нас і так завжди вважали найбільшими зрадниками роду.

- Як вони захищені? - запитав Гаррі.

- Чарами Довіри. Тато - тайнохоронець. Цей будинок ми теж захистили. Тут тайнохоронець - я. Ніхто з нас не ходить на роботу, але це зараз не найважливіше. Коли оклигають Олівандер і Ґрипхук, ми їх теж відправимо до Мюріелів. Тут небагато місця, а в них - повно. Ґрипхукові ноги вже гояться, Флер напоїла його косторостом. Мабуть, десь за годину зможемо його вже перевезти...

- Ні, - заперечив Гаррі, і Білла це здивувало. - Вони обидва будуть мені потрібні тут. Я мушу з ними побалакати. Це дуже важливо.

Відчув у своєму голосі владність, переконливість і усвідомлення мети, що прийшли до нього під час копання могили для Добі. Усі повернулися до нього, збентежені.

- Піду помиюся, - сказав Гаррі Біллові, дивлячись на руки, замащені землею та кров’ю Добі. - І після цього негайно мушу з ними побачитися.

У маленькій кухоньці підійшов до раковини під вікном, що виходило на море. Світанок уже проривався на обрії і, поки він умивався, доганяючи потяг думок, що осяяли його в темному саду, небо стало золотисто-рожеве...

Добі вже ніколи не розповість їм, хто його послав у підвал, але Гаррі знав, що саме він побачив. Проникливе блакитне око глянуло на нього з уламка дзеркальця, а тоді прийшла допомога. «У Гоґвортсі завжди нададуть допомогу тому, хто її попросить».

Гаррі витер руки, не помічаючи краси світанку за вікном і не чуючи розмов у вітальні. Він дивився десь за море і почувався, як ніколи, дуже близьким до суті всього, що відбувалося.

А шрам поколював, і він знав, що Волдеморт теж прямує до цієї мети. Гаррі розумів усе і водночас не розумів нічого. Інтуїція підказувала йому одне, а розум - зовсім інше. Дамблдор у Гаррі в голові всміхнувся, дивлячись поверх кінчиків молитовно складених пальців.

Ви дали Ронові світлогасник. Ви зрозуміли його... і дали йому змогу повернутися...

І Червохвоста ви теж розуміли... ви знали, що в глибині його душі ховається крихітка каяття...

А якщо ви розуміли їх... то що вам було відомо про мене, Дамблдоре?

Невже я маю знати, але не шукати? Чи ви розуміли, що мені важко буде збагнути? Тому все так і ускладнили? Щоб я мав час у всьому розібратися?

Гаррі стояв непорушно, втупивши очі туди, де на обрії сходив яскраво-золотий краєчок сліпучого сонця. Тоді глянув на свої чисті руки, здивувався, що тримає в них ганчірку, поклав її і пішов у передпокій. І тут його шрам сердито запульсував, а у свідомості майнули, наче віддзеркалення пролітаючої над водою бабки, контури дуже добре йому знайомої будівлі.

Білл і Флер стояли біля сходів.

- Я мушу поговорити з Ґрипхуком і Олівандером, - сказав Гаррі.

- Ні, - запротестувала Флер. - Тгеба затшекати, ’Аггі. Вони дюше хвогі і втомлені...

- Вибач, - сказав він без натиску, - але це не може чекати. Мушу поговорити з ними негайно. Наодинці... і з кожним окремо. Це невідкладно.

- Гаррі, що це, в біса, означає? - здивувався Білл. - Ти з’являєшся з мертвим ельфом-домовиком і напівпритомним ґобліном, у Герміони вигляд, наче її катували, а Рон відмовляється бодай щось мені пояснити...

- Ми не можемо тобі сказати, що робимо, - категорично заявив Гаррі. - Білл, ти член Ордену і знаєш, що Дамблдор довірив нам виконати певну місію. Ми не маємо права про це розповідати.

Флер нетерпляче пирхнула, але Білл на неї не глянув. Він не зводив очей з Гаррі. Його пошрамоване лице не виражало жодних емоцій. Нарешті Білл промовив:

- Гаразд. З ким ти хочеш поговорити спочатку?

Гаррі завагався. Він знав, як багато залежало від його рішення. Часу майже не лишалося. Треба було робити вибір: горокракси чи реліквії?

- З Ґрипхуком, - сказав Гаррі. - Спочатку поговорю з Ґрипхуком.

Серце калатало в грудях, наче він бігцем щойно подолав неймовірну перешкоду.

- Тоді нагору, - сказав Білл і пішов перший.

Гаррі вже піднявся на кілька сходинок, проте зупинився й озирнувся.

- Ви теж мені потрібні! - крикнув Ронові й Герміоні, що ховалися в затінку коло дверей вітальні.

Вони вийшли на світло, і дивне полегшення проступило на їхніх обличчях.

- Як ти там? - запитав Гаррі Герміону. - Ти така молодчина... вигадала цілу історію, коли вона тебе катувала...

Герміона слабко всміхнулась, а Рон стис їй руку.

- Що робимо далі, Гаррі? - спитав він.

- Побачите. Ходімо.

Гаррі, Рон і Герміона піднялися за Біллом крутими сходами до маленького сходового майданчика. Там було троє дверей.

- Сюди, - сказав Білл, відчиняючи двері їхньої з Флер спальні. Тут вікно теж виходило на море, поцятковане золотом світанку. Гаррі підійшов до вікна, повернувся спиною до яскравого видовища, склав руки і став чекати. Шрам пульсував. Герміона сіла на крісло біля туалетного столика, а Рон примостився на його поручні.

Знову з’явився Білл з маленьким ґобліном на руках, поклав його обережно на ліжко. Ґрипхук хрипко подякував, і Білл вийшов, зачинивши за собою двері.

- Вибач, що витяг тебе з ліжка, - почав Гаррі. - Як твої ноги?

- Болять, - відповів ґоблін. - Але гояться.

Він і досі не випускав з рук Ґрифіндорів меч і вигляд мав якийсь дивний: чи то войовничий, чи то заінтригований. Гаррі звернув увагу на землисту ґоблінову шкіру, на довгі тонкі пальці, на чорнющі очі. Флер його роззула. Довгі ступні були брудні. Він був вищий, ніж ельфи-домовики, та не набагато. Зате його опукла голова була значно більша, ніж у людей.

- Ти, мабуть, не пам’ятаєш... - почав Гаррі.

- ...що я - той ґоблін, який показав тобі твій сейф, коли ти вперше в житті відвідав