Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Так! Саме так! Більше не можу це приховувати – ховати у далекий ящик. Я закохалася в нього! Не знаю, як це сталося, але це факт!

- Дати більшого? - повторює та ніжно пестить рукою через білизну.

- Так! - ледь не викрикую та вчіплююся руками в його сорочку. Я не розстібаю її, а у пориві нестримної пристрасті рву -  ґудзики розлітаються ліжком.

Олександру від цього весело. Він усміхається, але сам доводить мене до такого… Тому матиме зіпсовану сорочку! А також змусив відчувати до нього більше, аніж просту хтивість!

- Ти не уявляєш, яка зараз гарна в такому розбурханому стані, -  шепоче до мене. Він забирає руку та скидає сорочку. Тепер на ньому лише чорні штани.

Я жадібно дивлюся на його тіло. Він для мене неймовірний. Чоловік мрії, якого зараз хочеться до вереску.

Одразу тягну до нього руки. Облапую кожний сантиметр, а він не рухається. Застигає, поки я обводжу всюди пальцями, відчуваючи його ніжну шкіру.

Від цього закусую нижню губу та нині відчуваю що зараз дійду до задоволення просто від того, що торкаюся його. Нижче живота все горить та смикається.

Тому підкрадаюся до його поясу. Тепер дає розстебнути штани. Олександр допомагає мені у цьому. Кладу руку на твердий член, якого сковує білизна. Він  готовий до всього. І я хочу відчувати його в собі!

Але хтось не поспішає. Липовський забирає мої руки від нього. Схоплює за зап'ястя та притискає їх до ліжка. Аж вдавлює у м’який матрац. Знову катує поцілунками в губи, шию…

Господи, я не можу вже!

- Візьми мене, - прошу чоловіка. - Будь ласка…

А він не реагує. Тримає, цілує та впирається кам’яним членом у мою мокру білизну.

Я пхикаю. Хочу! А він… Але одночасно дивуюся, яка у нього залізна витримка. Уже пів години грається… Не можу сказати, що це не приємно, але коли в голові верещить млосне збудження, то не передати, які гострі емоції проштрикують кожну клітинку.

- Олександре, - ледь лепечу його ім'я.

- Що? - "відковує" мої руки та здіймається наді мною.

- Ти хочеш, щоб я на колінах просила? – питаюся, глибоко дихаючи.

- Я хочу, аби тобі було добре, - відповідає та руками залазить мені під спину. Нарешті звільняє від бюстгальтера. Відкидає його в сторону. Повільно проводить руками по грудях та опускається нижче…

Скидає із мене мокрі трусики та водить пальцем між складками. Відчуває мою вологу, що рве йому терпіння. За секунду він також без білизни та між моїми ногами. Впирається членом, який від легкого натиску легко проникає в мене. Чоловік заповнює собою, а я вигинаюся та закочую очі.

Нарешті отримую його. Нарешті відчуваю. Нарешті…

Він починає рухатися, і мені зносить від цього дах… До хрипоти кричу від задоволення, а нігтями дряпаю йому спину. Також рухаюся у відповідь.

Бажаю, аби отримував задоволення від мене та запам'ятав найкращою серед всіх коханок!

Жваво танцюю стегнами, зариваю руки в його густе темне волосся, а він пришвидшує темп. Вбиває у мене член та збільшує цим гучність моїх криків, які починає гасити глибоким поцілунком.

Пестить мене язиком та доводить до вершини кожним млосним поштовхом… Я тану… Тіло наскрізь пробиває оргазм, що викручує кожний м’яз. Олександр тримає мене, робить ще декілька дуже глибоких поштовхів та сам завершує.

Він застигає, а його серце гучно калатає… За декілька секунд його тіло розслабляється. Не відпускає з обіймів. Притискує мене до ліжка та глибоко дихає в плече.

Я лежу під ним та відчуваю спокій. Пещу рукою його волосся… Хочу, щоб так було завжди. Волію довіку його обіймати та…

На очі раптово навалюються величезні сльози… Мене обвиває істерика через те, що за якісь декілька місяці втрачу його. Він знайде собі нову забавку з довгими ногами та невинними очима, а я…

- Адо, чого ти плачеш? - підіймає голову та шоковано дивиться на мене.

Відвертаюся. Я не мала показувати ці емоції. Не мала… А тим паче зараз. Дуринда!

- Адо, - повертає до себе. - Я щось не те зробив?

Я мовчу. Очі топляться у сльозах, що не бачу схвильованого чоловіка, що починає витирати мої нюні.

- Ти можеш щось пояснити? - питає та продовжує забирати солоні перли.

Закриваю руками обличчя та рюмсаю. Липовський сковує в обіймах, але не полишає дізнатися причину зміни мого настрою:

- Що образило мою дівчинку?

- Ти кинеш мене, - мовлю, запинаючись. - Знайдеш нову… Я стану непотрібна… Викинеш, як стару ляльку.

Липовський продовжує обіймати, а я реву, бо так станеться, а також, що сказала зайвого.

- Адо, не загадуй наперед, - відповідає тихо чоловік, і я від цього ціпенію.

Підіймаю голову до нього. Що має на увазі? Заглядаю в очі. Хочу побачити там відповідь, але не дає. Одразу накриває поцілунком, а після нього ледь чутно шепоче на вухо:

- Я тебе не відпущу.