Читати книгу - "Битва королів"

— Кілька тисяч?!

— Чи скільки ваша гільдія зможе виділити, щоб не зашкодити виробництву. Зрозумійте, я прошу порожні горщики. Надішліть їх капітанам варти на всіх міських брамах.

— Зроблю, мілорде, але навіщо?..

Тиріон посміхнувся до нього.

— Коли ви кажете мені тепло вдягнутися, я вдягаюся. Коли ви кажете мені поводитися обережно, я...— він знизав плечима.— Я побачив усе, що треба. Якщо ваша ласка, проведіть мене назад до паланкіна.

— З великим... м-м-м... задоволенням, мілорде,— Галін підняв ліхтар і повів Тиріона назад до сходів.— Добре, що ви до нас завітали. Це велика честь, м-м-м... Давно вже не пошановував нас своєю присутністю королівський правиця. Ще від лорда Росарта, а він був з нашого ордену. Було це ще за часів короля Ейриса. Король Ейрис дуже цікавився нашою роботою.

«Король Ейрис палив своїх ворогів живцем». Брат Джеймі розповідав кілька історій про Божевільного Короля та його піромантів.

— Джофрі теж зацікавиться, без сумніву.

«Тому ліпше я триматиму його подалі від вас».

— Ми дуже сподіваємося, що його світлість вшанує наш цех своєю королівською присутністю. Я вже поговорив з вашою царственою сестрою. Велика учта...

Що вище сходами, то ставало тепліше.

— Його світлість заборонив будь-які святкування, поки ми не переможемо у війні...— («За моїм наполяганням»).— Король не вважає гідним бенкетувати, коли його народ голодує без хліба.

— Дуже... м-м-м... люб’язний жест, мілорде. Тоді, може, хтось із нас навідає короля в Червоній фортеці? Невеличка презентація наших можливостей, так би мовити, щоб на один вечір відірвати його світлість від численних клопотів. Дикополум’я — лише одна зі страшних таємниць нашого старовинного ордену. Чимало див можемо ми вам показати.

— Я пораджуся з сестрою.

Тиріон не заперечував проти кількох магічних трюків, але досить того, що Джоф обожнює смертельні двобої, бо як він ще дізнається, що можна палити людей живцем...

Діставшись нарешті верхівки сходів, Тиріон скинув тінь-котячу шкуру й повісив на руку. Цех алхіміків вражав своїм чорним кам’яним лабіринтом, але Галін не затримався тут, а провів його звивистими коридорами в Галерею залізних смолоскипів — довгу лунку залу, де навколо двадцятифутових чорних металевих колон танцювало зелене полум’я. Примарне полум’я відбивалося від гладенького чорного мармуру стін і підлоги, занурюючи залу в смарагдове свічення. Тиріон був би під більшим враженням, якби не знав, що велетенські залізні смолоскипи запалили сьогодні вранці на честь його візиту, а щойно по ньому зачиняться двері, їх миттю загасять. Дикополум’я надто коштовне, щоб його марнувати.

Широкі виткі сходи вивели їх на вулицю Сестер, неподалік підніжжя Вісеніїного пагорба. Попрощавшись із Галіном, Тиріон подибав до Тимета, сина Тимета, який чекав на нього з ескортом обпечених. Зважаючи на сьогоднішню мету, такий вибір варти видавався напрочуд вдалим. Крім того, їхні шрами викликали пострах у серцях міського наброду. А цими днями це й на краще. Три ночі тому знову попід брамою Червоної фортеці зібрався натовп, вимагаючи їжі. Джоф засипав його стрілами, убивши чотирьох, а тоді гаркнув згори, що дозволяє людям з’їсти забитих. «Прихиливши до нас іще більше друзів».

Тиріон здивовано зауважив Брона, який теж стояв біля паланкіна.

— А ти що тут робиш?

— Передаю повідомлення,— мовив Брон.— Залізнорукий просить вас негайно підійти до Брудної брами. Не каже навіщо. І в Мейгорову тверджу вас також викликають.

— Викликають?! — Тиріон здогадувався: лише одна особа наважилася б використати це слово.— І чого від мене треба Серсі?

Брон знизав плечима.

— Королева наказує вам негайно повертатися в замок і зайти до неї в покої. Отой ваш малий кузен приніс листа. Має на губі чотири волосини — і вже гадає, що він дорослий чоловік.

— Чотири волосини й лицарство. Тепер він сер Лансель, не забувай! Слід з’ясувати, чого хоче Байвотер...— Тиріон знав, що сер Джейслін не послав би по нього, якби питання не було надзвичайно важливим.— Повідомте сестрі, що до неї я зайду, коли повернуся.

— Їй це не сподобається,— застеріг Брон.

— От і добре. Що довше Серсі почекає, то більше розізлиться, а коли вона злиться, то дурнішає. Надаю перевагу злим і дурним перед врівноваженими та кмітливими,— Тиріон кинув шкуру тінь-кота в паланкін, і Тимет допоміг йому піднятися слідом.

Ринкова площа під Божою брамою, яка в нормальні дні була б запруджена селянами, що торгують овочами, сьогодні була майже безлюдна. Біля брами Тиріона зустрів сер Джейслін: у вітальному жесті він підніс свою залізну руку.

— Мілорде! Прибув ваш кузен Клеос Фрей — приїхав з Річкорину під прапором миру з листом від Роба Старка.

— З умовами замирення?

— Так він каже.

— Любий мій кузен! Ведіть мене до нього.

Золоті плащі тримали сера Клеоса у прибрамній, у вартівні без вікон. Коли чоловіки увійшли, Клеос підвівся.

— Тиріоне, як приємно тебе бачити!

— Нечасто я таке чую, кузене.

— Серсі теж з тобою?

— Сестра зайнята. Це лист від Старка? — він підхопив папір зі столу.— Пане Джейсліне, можете йти.

Уклонившись, Байвотер вийшов.

— Мені велено доправити пропозицію королеві-регентші,— мовив сер Клеос, коли двері зачинилися.

— Я сам доправлю,— Тиріон переглянув карту, яку Роб Старк надіслав разом з листом.— Усе у свій час, кузене. Сідай. Відпочинь. Щось ти схуд, і одяг обтріпався.

Якщо по правді, вигляд він мав набагато гірший.

— Так,— опустився на лавку сер Клеос.— Погані справи у приріччі, Тиріоне. Особливо навколо Божого Ока й на королівському гостинці. Лорди приріччя палять власні поля, щоб нам довелося голодувати, а фуражири вашого батька палять захоплені села й беруть на мечі простолюд.

На війні завжди так. Простолюд мордують, а високородних полонять, щоб отримати викуп. «Слід не забути подякувати богам, що я народився Ланістером».

Сер Клеос розчесав п’ятірнею ріденьке каштанове волосся.

— Навіть нас, під прапором миру, двічі атакували. Вовки в кольчугах, готові роздерти слабшого. Самим богам відомо, з ким вони були на початку, але зараз вони самі по собі. Ми втратили трьох вояків, а поранених — удвічі більше.

— А які новини від нашого ворога? — Тиріон знов повернувся до Старкових умов. Хоче хлопець небагато. Половину королівства, звільнення бранців, а ще повернути заручників, батьків меч... ах, так, і своїх сестер.

— Хлопець сидить без діла у Річкорині,— мовив Клеос.— Думаю, зітнутися з вашим батьком у полі він боїться. День у день сили його тануть. Річкові лорди покинули його