Читати книгу - "Битва королів"

Хіба не цього домагався батько? Тиріон скрутив Старкову карту.

— Таких умов ніхто не прийме.

— Може, ви принаймні погодитеся обміняти Старкових дівчат на Тайона і Віллема? — жалібно спитав сер Клеос.

Тиріон пригадав, що Тайон Фрей — його молодший брат.

— Ні,— лагідно мовив він,— але ми запропонуємо свій варіант обміну заручниками. Дай мені порадитися з Серсі й радою. Ми відішлемо тебе назад у Річкорин зі своїми умовами.

Така перспектива його, вочевидь, не порадувала.

— Мілорде, не вірю я, що Роб Старк легко здасться. Це леді Кетлін хоче миру, а не хлопець.

— Леді Кетлін потрібні дочки,— Тиріон, стискаючи листа й карту в руці, зліз із лавки.— Сер Джейслін подбає, щоб тебе нагодували й обігріли. Й тобі точно слід виспатися. Коли знатиму більше, пошлю по тебе.

Сера Джейсліна він побачив на валу: той спостерігав, як кількасот новобранців тренуються унизу. На Королівському Причалі було стільки біженців, що не відчувалося браку охочих приєднатися до міської варти, щоб забезпечити собі повний живіт і сінник у касарні, але Тиріон не мав ілюзій щодо вправності цих обідраних захисників, якщо дійде до бою.

— Добре, що ви по мене послали,— сказав Тиріон.— Лишаю сера Клеоса у ваших руках. Прийміть його гостинно.

— А його супровід? — хотів знати командувач.

— Нагодуйте й видайте чистий одяг, і хай який-небудь мейстер подивиться їхні рани. Але щоб у місто не потикалися, зрозуміло?

Не можна, щоб Роб Старк у Річкорині дізнався, що насправді коїться на Королівському Причалі.

— Зрозуміло, мілорде.

— А, і ще одне! Алхіміки пришлють велику партію порцелянових горщиків на всі міські брами. Нехай вогнеметальники на них тренуються. Налийте в горщики зеленої фарби, й хай учаться заряджати та стріляти. Якщо хтось розляпує фарбу, заміняйте його. Коли навчаться метати горщики з фарбою, налийте замість неї лампадної олії, і хай вогнеметальники вчаться підпалювати й метати запалені горщики. Коли зможуть це робити, не лишаючи на собі опіків, будуть готові до дикополум’я.

Сер Джейслін своєю залізною рукою почухав щоку.

— Мудрі заходи. Хоча не люблю я тих алхімічних штучок.

— Я теж, але це все, що я маю.

Повернувшись у паланкін, Тиріон Ланістер засунув завіски й підклав собі під лікоть подушку. Серсі не втішить, що він перехопив Старкового листа, але батько послав його сюди правити, а не тішити Серсі.

Здавалося, що Роб Старк дає їм золотий шанс. Нехай хлопець сидить у Річкорині, мріючи про легкий мир. Тиріон відповість своїми умовами, пообіцявши королю на Півночі дещицю з того, що він хоче, аби не втрачав надії. Нехай сер Клеос набиває свою кістляву дупу, їздячи туди-сюди з пропозиціями і контрпропозиціями. А тим часом дядько Стафорд навчить і озброїть новобранців, яких збирає в Кичері Кастерлі. Щойно в нього все буде готово, вони з лордом Тайвіном затиснуть і розчавлять Таллі та Старків.

«От якби ще Робертові брати були такими ж послужливими». Хай як помалу рухається Ренлі Баратеон, а все одно він просувається на північний схід зі своїм величезним військом південців, і ще ночі не було, щоб Тиріон не лягав спати, боячись, що його збудять звісткою: лорд Станіс зі своїм флотом уже пливе вгору Чорноводим Бурчаком. «Ну, запаси дикополум’я в мене незлецькі, але...»

Від клопотів його відірвав гамір на вулиці. Тиріон обережно визирнув у щілину між завісками. Паланкін саме проїжджав Швецький майдан, де під великими шкіряними навісами зібрався чималий натовп, щоб послухати тираду чергового пророка. Судячи з мантії з нефарбованої вовни, підперезаної конопляною мотузкою, це був один з жебручих братів.

— Занепад! — пронизливо кричав чоловік.— Ось вам засторога! Дивіться на Отчий батіг! — він указав на розмиту червону рану в небі. З цього ракурсу точно позаду нього опинився далекий замок на Ейгоновому пагорбі, над чиїми вежами зловісно нависала комета. Мудро обрав декорації, подумав Тиріон.— Ми стали пихаті, обрезклі, нечисті. Брат парується з сестрою в королівській постелі, і плід їхнього інцесту витинає колінця під дудочку куцого біснуватого покруча. Високородні леді блудять з блазнями й народжують чудовиськ! Навіть верховний септон забув богів! Ніжиться в напахченій купелі й жирує на марципанах і міногах, коли народ голодує! Марнославство торжествує над молитвою, нашими замками правлять вередуни, а золото — це все... Але доста! Гниле літо добігло кінця, і розпусний король нарешті згинув! Коли вепр розтяв його нутро, до неба злетів страшенний сморід і випорснули тисячі змій, сичачи й кусаючись! — крикнув він і націлив кістлявий палець на комету й на замок.— Явилася Провісниця! Очистіться, волають боги, бо вас очистять! Скупайтесь у вині праведності, бо вас скупає вогонь! Вогонь!

— Вогонь! — підхопили інші голоси, але їх майже заглушило глузливе улюлюкання. Тиріона це втішило. Він наказав рушати далі, й паланкін загойдався, мов корабель у розбурханому морі, а обпечені розчищали дорогу. «І справді куций біснуватий покруч». І щодо верховного септона, безперечно, негідник мав рацію. Як там про нього днями сказав Сновида? «Такий побожний і так палко поклоняється Сімом, аж щоразу, як сідає за стіл, з’їдає по страві за кожного з них». На згадку про жарт блазня Тиріон посміхнувся.

Більше дорогою до Червоної фортеці інцидентів не траплялося, й це радувало. Долаючи сходи у свої покої, Тиріон відчував, на відміну від сьогоднішнього ранку, деяку надію. «Час — ось що насправді мені потрібно; час, аби все довести до ладу. Тільки-но ланцюг буде готовий...» Він відчинив двері до себе у світлицю.

Серсі, яка стояла біля вікна, розвернулась, і її спідниці завирували навколо стрункого стану.

— Як смієш ти ігнорувати мій виклик!

— Хто пустив тебе у мою вежу?

— Твою вежу?! Це королівський палац мого сина!

— Так справді кажуть,— озвався Тиріон незадоволено. А Крон буде задоволений ще менше, адже сьогодні чатують його місячні брати.— Взагалі-то я саме збирався до тебе.

— Отакої?

— А ти мені не віриш? — Тиріон захряснув двері.

— Ніколи, і не без підстав.

— Я ображений! — Тиріон дошкандибав до буфета, щоб налити собі келих вина. Розмова з Серсі — найкращий спосіб викликати спрагу.— Якби я тебе скривдив, то помітив би це.

— От малий бридкий хробак! Мірселла — моя єдина дочка. Невже ти справді уявив, що я дозволю тобі продати її, як мішок вівса?

«Мірселла,— подумав Тиріон.— Ну що ж, яєчко наклюнулося. Побачимо, що за курчатко всередині».

— Навряд чи як мішок вівса. Мірселла —