Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

- Ну, скажімо, я вмію робити гарні подарунки. Сподіваюсь, що бідолашна королева встигла перед смертю насолодитися тією гарненькою дрібничкою, рубіновим браслетом.

- Убивця! - крикнув Петроній.

- Не треба було їй погоджуватися на роль берегині Квітки. Її чекала доля кожного, хто ставатиме мені на заваді! - злісно відповів Кірк і встромив Петронію знов кляп у рот.

Софія навіть у нічній темряві помітила, як Артур ще більше пополотнів і схопився за меч. Дівчина обійняла його і прошепотіла:

- Так, час діяти! Але прошу тебе, не гарячкуй! Будь обачним із ним!

Здавалось, хлопець видихнув. Він вже спокійно витяг меч. На мить оглянув палубу, обравши кращу позицію для виклику Кірка. За кілька секунд Артур був уже посеред палуби навпроти прочинених дверей.

- Мерзотнику, виходь! Покажи, що можеш не лише хизуватися! Чи ти сам ні на що не здатен?! - роздався гнівний голос принца.

Софія побачила, як Кірк від подиву просто остовпів.

Він машинально кинув книгу на стіл.

- Ах ти щеня! Ти як тут опинився?! - вигукнув він і кинувся до Артура.

Кірк вискочив на палубу, не помітивши Софію.

- Що, жалюгідний пірате, не все під твоїм контролем?! - з викликом вигукнув до нього хлопець.

В цей час у долонях у мага з’явилась якась повітряна сфера темно-синього кольору. Кірк жбурнув її в Артура.

На льоту куля заіскрилася холодними синіми блискітками, що були схожі на тонкі голки. І за кілька секунд вона налетіла на Артура. Раптовий сильний поштовх в груди примусив хлопця здригнутися. Людяні голки на мить вп’ялися в нього.

Коли Артур схаменувся, то спробував дати відсіч Кірку променем меча. Та даремно! Чарівна синя сфера позбавила його внутрішньої енергії, необхідної для цього. Тепер хлопець міг битися лише як простий мечник.

Тим часом Кірк, сміючись, та вже не поспішаючи, підійшов ближче.

- Ну що, недолугий лицарю?! Думав, що промінь всесильний? Всього лише магічне закляття Пустоти - і ваш меч стає простою залізякою.

- Не так давно цей промінь змусив тебе відступити й втекти, мов боягузу. Хіба ні? - вигукнув Артур.

Він повинен був виграти час для Софії! 

Прошмигнувши за спиною у мага, дівчина опинилася в капітанській каюті.

- Ваша Величносте, я вам потім все поясню! - швидко вигукнула вона і підбігла до стола, на якому лежала таємнича чорна книга.

Та Софія вже за кілька метрів відчула, що навколо книги є енергетична сфера. І ця енергія Софії ворожа. Дівчина інтуїтивно знала, що намагатися взяти книгу в руки - для неї все одно, що взяти оголений електричний провід.

- Ну чому чарівна книга з чистими сторінками мені не з’являється?! Як же я тепер потребую її допомоги!

В душі дівчини було таке сильне бажання побачити тепер ту книгу, отримати від неї бодай якусь підказку. Здавалося, їй аж подих від цього перехопило.

І той імпульс був такий сильний, що дівчина, заплющивши очі, навіть подумки уявила чарівну книгу.

А розплющивши, побачила вже знайоме сяйво. Її книга була поруч! Навколо книги кружляли сріблясті зірочки. Дівчині на мить здалося, що вони танцюють якийсь свій магічний танок. За кілька секунд сяйво стало ще сильнішим. На відстані витягнутої руки від неї, просто у повітрі почали перегорталися чисті сторінки. І от вони зупинилися. Роздався тихий ніжний дзвін. Затамувавши погляд, Софія прочитала напис, що поступово проявлявся: “Сила серця відчиняє будь-які двері”.

Здавалося, світло від книги тепер заповнило всю кімнату. Але воно було не сліпучим, а нагадувало швидше лагідну хвилю. Піднявши погляд, дівчина раптом помітила, як сріблясті промені книги висвітили їй те, чого зір раніше не сприйняв. Від магічної чорної книги, немов живі змії, тягнулись за двері каюти чорні мотузки.

- Біла книга допомогла мені побачити, як книга мага живить його своєю лихою силою, - зрозуміла Софія.

Вона раптом усвідомила, що її чарівна книга не щезла, як зазвичай, давши таємничу пораду. Навпаки! Її світло підсилилось. Сяйво потоком лилося із розкритих сторінок і направлене воно було на чорну магічну книгу! 

На очах дівчини промені від білої книги діяли, як сріблясті тонкі мечі. Вони дотикались до гидких чорних змій-стрічок, розсікаючи їх навпіл.

Немов чарівні ножиці, промені перерізали зв’язок чорної книги з Кірком.

В цей час на палубі Кірк промовив закляття і між його долонями утворилась блискавка, яку він вже приготувався жбурнути в Артура.

- Досить балачок, ти мене втомив, - промовив Кірк.

Він вже зробив рух, щоб випустити блискавку і… завмер. Блискавка щезла!

- Трясця! Що це таке?! - не розуміючи вигукнув він і взявся шепотіти закляття знов.

- Що? Невдалий день сьогодні? - вигукнув Артур, здогадуючись кому завдячує в цю мить за порятунок.

- Та я, щеня, зараз і без магії тебе прикінчу! Так навіть і цікавіше! У магічній школі я був найкращим фехтувальником! Побачимо, чому тебе твій Алессіо навчив. - З цими словами Кірк кинувся на Артура.

У сяйві білої книги Софія побачила, як навколо чорної утворилось щось схоже на невелику темну грозову хмару. І за мить та хмара перетворилась у чорний потік, що був направлений на сріблясте світло білої книги.

На якусь мить два потоки зустрілися, утворивши у просторі химерну чорно-білу спіраль, у якій вони переплелися. Вочевидь вони змагалися один з одним у потужності! Здавалося від напруги їх боротьби навіть повітря в кімнаті стиснулося. Чорний потік був схожим на гігантського товстого удава, що прагнув перемогти білий потік. В той час в середині сріблястого потоку помітні були яскраві спалахи. Дівчині здавалось, що у ньому сконцентрований потужний енергетичний заряд.

Тим часом дуель мага і принца на палубі була теж у розпалі. Кірк наносив рублячі удари. Артур тримав дистанцію, маневрував і намагався за допомогою вдалого випаду нанести йому нищівний укол. Ось Артур, скочивши на перевернутий ящик, завдав неочікуваний удар Кірку. Але потім маг вибив ящик у хлопця з-під ніг, ледве той не впав.