Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

Коли все стихло, переді мною вже стояв Асгейр з мечем у руці. Не обертаючись, він штовхнув мене в двері бібліотеки Гельгейму, а сам кинувся в бій.

Влетівши у відчинені двері, я впала на коліна в холі темної похмурої будівлі. Підлога, на яку я приземлилася, була викладена з білого мармуру з чорними прожилками. Не гаючи часу на огляд Храму, я сховалась за дверима і обережно визирнула надвір.

На відкритому просторі між будівлями тим часом розверзлося пекло.

Всюди гриміло й вибухало. Грудки землі здіймалися вгору метрів на три і градом сипались униз. Спалахи синього і зеленого світла перемежовувались дзвоном меча Аса, яким він відбивав атаки мага. Знову, як і тоді з манналами, в одній руці він тримав меч, а іншою посилав власну магію в Лейфа.

Самого Лейфа я майже не бачила за широкою спиною Асгейра. Крихітні миті, коли він або Ас відходили вбік, відкривали його напружене обличчя — брудне й обпечене. Він більше не посміхався. Відчувалося, що обидва билися в повну силу — на смерть.

Перевівши погляд на Аса, я затамувала подих. Вперше я бачила його в реальному бою — сутичка з манналами і перевертнем видавались легкою розминкою порівняно з тим, що він виробляв зараз.

Від магії тріщало повітря. Моє розтріпане волосся стало дибки, коли Ас здійняв руку і стиснув її в кулак. Той засвітився. Від нього відлітали іскри, мов від кульової блискавки. Вона світилась і швидко накопичувала у собі все більше енергії.

І в цей момент Лейф ударив.

Інстинктивно, як і минулого разу, я кинула в нього власну сферу. Вона пролетіла над плечем Аса і влучила просто в груди мага. Зелена куля тим часом розчинилась у повітрі, відбита мечем Асгейра.

На мить повисла тиша. Лише куля Аса, затиснута в кулаку, шипіла, і далі наповнюючись силою. Лейф же стояв на ногах, але чомусь більше не нападав. Там, куди влучила моя сфера, його мантія обгоріла, залишивши чорний слід.

Здивована, я випросталась, щоб бачити краще.

Лейф зробив крок назад, спіткнувся об власні ноги і впав. Округливши очі, я завмерла, а от Ас повільно, не відпускаючи накопичену магію, рушив уперед. Помітивши це, я поспішила за ним, на ходу витираючи кров з носа. На пекучі рани від скла я старалась не дивитися.

Коли я наблизилась, Ас виставив руку з мечем вбік, перепиняючи мені шлях. Я зупинилась збоку від нього і поглянула на Лейфа. Він лежав на спині й натужно дихав. З його рота струменіла кров, але очі досі дивилися з ненавистю.

— Це ти напав на Інгрід? — швидко спитала я, поки він ще був при тямі.

— Вона заслужила це, — прохрипів маг. — Закон рівноваги. Вона роками шпигувала для нас, але подружилася з тобою... І подумала, що може зрадити нас.

В голові зненацька стало порожньо. Я недовірливо глянула на Лейфа, не бажаючи вірити.

— Інгрід служила вам? — повільно промовив Асгейр.

Замість відповіді він всміхнувся так, що у мене засмоктало під ложечкою. Ас ворухнувся, досі не зводячи очей з Лейфа.

— Навіщо тобі смерть валькірій?

Я мимоволі здригнулась, зачувши, яким суворим став голос Асгейра. Зазирнула йому в обличчя і різко вдихнула. Риси напівбога загострилися, а шкіра посіріла. Ще ніколи я не бачила його таким.

— Мені? — хрипко розсміявся Лейф.

Смішок перервався кашлем і ще більшою кількістю крові. Її запах був повсюди. Ас напружився ще більше. Я бачила, як вигравали м’язи на його руках.

— Ми повсюди. Наш господар сидить високо і вже давно нашіптує свою волю Одіну на вухо. А він, старий пес, навіть не помічає цього.

Ці слова зробили щось з Асгейром. Він застиг і більше не зронив ні звука. Здається, навіть дихати перестав.

І Лейф скористався цим.

Щойно він підняв руку, Ас перетворив магічну кулю у твердий щит, затуляючи нас обох. Я зіщулилась, очікуючи нового удару, але нічого не сталося. Лише крихітні відблиски зеленого світла відбились від підлоги, перш ніж тихо згаснути.

Ми з Асом напружено перезирнулися. Повільно його щит ставав тоншим, поки не зник зовсім. Я охнула, затуливши рот менш пораненою рукою.

Рука Лейфа лежала у нього на грудях, а очі дивились у стелю Храму Знань скляним невидючим поглядом.