Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"

Після Берліна минуло два місяці. Музика в філармонії звучала, як і раніше — але вже без одного виконавця. Андрій не грав. Не торкався клавіш. І не планував повертатись найближчим часом.

— Ти не здаєшся? — іноді запитували учні.

— Я зупинився, — відповідав він. — Іноді це важче, ніж грати.

Марта не коментувала. Вона діяла. Після виступу в Парижі, який вона провела самостійно, в її очах з’явився новий блиск. Не зірковий. А внутрішній — той, що народжується, коли жінка бере на себе і творчість, і дім, і серце.

Вона проводила заняття, організовувала репетиції, створила нову програму — інклюзивну, відкриту, вільну. Діти з різних міст приїздили до села. Школа перетворювалась на музичну гавань.

Андрій тим часом вчився бути не музикантом. А просто — людиною.

Він проводив дні з Арсеном. Разом ремонтували старий велосипед, ловили рибу, читали книжки на веранді. Іноді — мовчали по кілька годин, дивлячись на річку.

— Ти завжди був таким спокійним? — питав син.

— Ні. Я просто навчився не кричати тоді, коли можна слухати.

Він садив дерева. Читав щоденники молодості. Писав листи. Не відправляв — просто складав у ящик.

Одного разу він вийшов на вулицю з чашкою кави. Вітер був м’який. Але рішучий. Пахло весною. І Андрій подумав:

“Ось він — мій найкращий концерт. Тиша, в якій я — не маю виступати, а можу бути.”

Марто, тим часом, готувала школу до благодійного виступу в Парижі. Вперше — без нього. Вперше — не як "та, хто грає для когось", а як та, хто грає із себе.

— Хочеш поїхати? — спитала його.

— Хочу, але не буду. Ще рано. А ти мусиш.

— Без тебе це буде інше.

— Але вже не менше.

Увечері перед її від’їздом, він уперше за багато тижнів сів за піаніно. Не заграв. Лише відкрив кришку. Поклав руки. І… просто сидів.

— Це і є лікування, — сказала вона, стоячи позаду. — Навчитись бути біля звуку, не привласнюючи його.

— Ти мій звук, Марто. Тепер — грай його на весь світ.

І коли вона поїхала, а він залишився вдома — з Арсеном, із собою, з яблунями — він вперше не відчув втрати.

А — дихання.

Бо вітер змін не руйнує.

Він відкриває вікна.