Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

— Думаю, ми пообідаємо на моріжку перед церквою, — сказав Каллаген. — Там росте чудова стара акація, яка сховає нас у своєму затінку. А по обіді двійнята Тейвері вже матимуть для вас щось цікавеньке, я в цьому впевнений.

Роланд задоволено кивнув.

Каллаген, кривлячись, підвівся, поклав руки на поперек і потягнувся.

— А от я маю дещо показати вам просто зараз, — сказав він.

— Ти не закінчив своєї розповіді, — нагадала Сюзанна.

— Так. Але в нас обмаль-часу. Я можу розповідати й ідучи. Якщо ви можете, ідучи, слухати.

— Для нас це не проблема, — відповів Роланд, підводячись і собі. Біль відчувався, але несильний. Розалітина котяча олія справді була надзвичайною. — Але, перед тим, як ми підемо, є дві речі, про які я хотів би запитати.

— Питай, стрільцю, охоче відповім, якщо зможу.

— Щодо людей закону. Ти бачив їх, поки мандрував?

Каллаген повільно кивнув.

— Еге ж, стрільцю, бачив. — Він подивився на Едді та Сюзанну. — Ви коли-небудь бачили кольорове фото, на якому людей знімали зі спалахом і їхні очі стали червоними?

— Ага, — сказав Едді.

— У них саме такі очі. Криваво-червоні очі. А друге питання, Роланде?

— Чи вони — це Вовки, отче? Ці люди закону, ці солдати Багряного короля — вони і є Вовки?

Каллаген довго вагався, перш ніж відповісти.

— Я не можу сказати напевне, — зрештою відповів він. — Стовідсоткової впевненості я не маю. Але навряд. Так, авжеж, вони викрадають дітей, але дітьми не обмежуються. — Він замислився над тим, що сказав. — У чомусь вони як Вовки. — А після хвилини вагання й роздумів додав: — Еге ж, Вовки. Свого роду.

Розділ IV

ПРОДОВЖЕННЯ РОЗПОВІДІ СВЯЩЕНИКА (ПРИХОВАНІ ШЛЯХИ)

ОДИН

Дорога від заднього подвір’я будинку священика до дверей церкви Світлої Діви Марії була короткою й забрала не більше п’яти хвилин. Авжеж, цього було замало, щоб Старий устиг їм розповісти все про ті роки, що їх він провів у мандрах, поки на очі йому не трапилася газетна замітка в «Бджолі» Сакраменто, після чого він повернувся до Нью-Йорка (було це 1981 року), та все ж троє стрільців почули всю історію. Роланд підозрював, що Едді й Сюзанна так само добре, як і він, розуміють, що це означає: усе свідчило на користь того, що, коли вони підуть далі з Кальї Брин Стерджис — звісно, за умови, що тут їх не спіткає смерть, — Доналд Каллаген схоче приєднатися до них. То було щось більше за розповідь, то був кхеф, спільне прилучання до джерела води. І навіть не беручи до уваги телепатію (іншу спільну їхню рису), кхеф могли поділяти лише ті, чия доля звела їх разом на краще чи на гірше. Ті, хто становили ка-тет.

— Знаєте такий вираз — «Тото, ми вже не в Канзасі»? — спитав Каллаген.

— Десь ми це вже чули, — сухо відповіла Сюзанна.

— Справді? Так, бачу, що чули. Можливо, якось ви розповісте мені свою історію. Здогадуюся, що моїй розповіді буде далеко до вашої. Хай там як, але те, що я вже не в Канзасі, я збагнув, щойно дістався протилежного краю пішоходного мосту. Скидалося на те, що земля, на яку я ступаю, — це не Нью-Джерсі. Принаймні не той Нью-Джерсі, який я сподівався побачити на протилежному березі Гудзону. Там, біля нижнього бруса огорожі, лежала

ДВА

зіжмакана газета. На мосту, крім нього, нема ні душі — хоча на великому висячому мосту ліворуч від нього тече потік транспорту. Каллаген нахиляється підняти газету. Прохолодний вітер з ріки ворушить його довге, до плечей волосся з сивиною.

Газетний аркуш лише один, але на першій сторінці назва — «Лібрук Реджистер». Каллаген ніколи в житті не чув про Лібрук. Звісно, це не дивина, адже він не спеціаліст із Нью-Джерсі, він навіть не бував там, відколи минулого року прибув до Мангеттену, але напевне він знає одне — місто на тому боці мосту Джорджа Вашингтона зветься Форт-Лі.

Потім його увагу привертають заголовки. Той, що вгорі, видається нормальним. «РАСОВА НАПРУГА В МАЯМІ СПАДАЄ». Нью-Йоркські газети останнім часом рябіли подібними статтями. Але як розуміти таке: «ВІЙНА ПОВІТРЯНИХ ЗМІЇВ ТРИВАЄ У ТІНЕКУ, ШТАТ ГЕКЕНСЕК», а під ним фото палаючого будинку? А ще фото пожежників на пожежній машині, але вони всі сміються! І як розуміти заголовок «ПРЕЗИДЕНТ АҐНЮ ПІДТРИМУЄ МРІЮ НАСА ПРО СТВОРЕННЯ ПОЗАЗЕМНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ»? І чому внизу замітка кирилицею?

«Що зі мною сталося?» — запитує в себе Каллаген. Увесь час, поки тривала епопея з упирями й ходячими мерцями, навіть коли скрізь почали з’являтися оголошення про зниклих тварин, які вочевидь стосувалися його він не сумнівався у власному психічному здоров’ї. Але тепер, стоячи на тому кінці майже непомітного (і через те дивовижного!) мосту, де починався штат Нью-Джерсі, цього пішохідного мосту, яким не користується ніхто, крім нього, він нарешті вирішив, що з ним щось негаразд. Самої думки про те, що Спіро Агню міг стати президентом, уже досить, думає він, щоб людина з мінімальним політичним чуттям засумнівалася у своїй нормальності. Агню зганьбив себе багато років тому, ще навіть до того, як це зробив його шеф.

«Що зі мною сталося?» — дивується він. Але якщо його збожеволілий розум насправді все це вигадав, то він воліє про це не знати.

«Скинути бомби», — каже він і жбурляє рештки газети «Лібрук Реджистер» через поручні мосту. Вітер підхоплює їх і несе в бік мосту Джорджа Вашингтона. «Он вона, дійсність, — думає він. — Ті автівки, ті вантажівки, ті чартерні автобуси». Та раптом серед них його погляд вихоплює червоний фургон, який їде на гусеницях. Фургон цей завбільшки зі шкільний автобус середнього розміру, і над його дахом обертається криваво-червоний циліндр. На одному його боці написано «БЕНДІ», на другому — «БРУКС». БЕНДІБРУКС. Чи БЕНДІ-БРУКС. Що, в біса, таке Бенді Брукс? Він гадки не має. І ніколи в житті не бачив такого фургона, навіть уявити не міг, що таке пускають на шосе загального користування — Господи, ви тільки погляньте на ці гусениці!

Тож міст Джорджа Вашингтона теж не належить до безпечного світу. Чи вже не належить.

Каллаген береться за поруччя пішохідного мосту і міцно його стискає, бо на нього накочує хвиля млості, а разом з нею приходить слабкість у ногах. Поруччя видається достатньо реальним, його дерево нагріте сонцем і покарбоване тисячами ініціалів та повідомлень. Він бачить літери ДКЛМБ, обведені сердечком. Бачить напис «ФРЕДДІ+ГЕЛЕНА=ЛЮБОФ». Бачить заклик «СМЕРТЬ ЛАТИНАСАМ І НІГАРАМ», обрамлений свастиками, і відзначає про