Читати книгу - "Світанок"

Друга реакція — жах.

Хто вона? З першого погляду я не могла знайти власних рис у цьому гладенькому досконалому обличчі.

А очі! Я знала, чого очікувати, але її очі змусили дрижаки пробігти в мене по тілу.

Весь час, поки я вивчала істоту в дзеркалі, охоплена різноманітними почуттями, її обличчя залишалося на диво врівноваженим — дерев’яна статуя богині, яка не виказує жодних ознак збурення, що вирує в мені. А потім її повні вуста ворухнулися.

— Очі! — видихнула я, не змігши вимовити «мої очі». — Скільки?

— За кілька місяців вони потемніють, — мовив Едвард м’яким і заспокійливим тоном. — Кров тварин приглушує цей колір набагато швидше, ніж людська кров. Спершу вони стануть бурштиновими, потім золотими.

Мої очі палатимуть пекельним червоним вогнем іще кілька місяців?!

— Місяців? — голос мій підвищився через стрес. У дзеркалі бездоганні брови недовірливо піднялися над палючими червоними очима — яскравішими, ніж мені доводилося бачити.

Джаспер зробив крок уперед, стривожений глибиною мого несподіваного хвилювання. З юними вурдалаками він був занадто добре знайомий; чи мій вибух емоцій був призвісткою небезпечної поведінки?

Ніхто мені не відповів на мовчазне запитання. Я обернулася до Едварда й Аліси. Вони обоє були заглиблені в себе — реагували на Джасперів неспокій. Дослухалися до його причини, зазирали в найближче майбутнє…

Я знову зробила глибокий — непотрібний — вдих.

— Ні, зі мною все гаразд, — запевнила я їх. Погляд мій метнувся до чужинки в люстрі й назад. — Просто… забагато нового.

Джаспер звів брови на переніссі, й через це став помітнішим шрам через ліве око.

— Я не знаю, — пробурмотів Едвард.

Жінка у дзеркалі нахмурилася.

— Яке запитання я проґавила?

Едвард вишкірився.

— Джаспер дивується, як тобі це вдається.

— Вдається що?

— Контролювати свої почуття, Белло, — відповів Джаспер. — Я ще не зустрічав перволітка, який би так поводився: умів приборкати почуття на самому початку. Спершу ти була засмучена, та коли побачила наше хвилювання, ти приборкала свій смуток, взяла себе в руки. Я був готовий допомогти, але тобі це не знадобилося.

— Це погано? — запитала я. Я інстинктивно заледеніла, очікуючи на його вердикт.

— Ні, — відповів він, але в голосі його не було певності.

Едвард погладив мене по руці, наче заохочуючи відтанути.

— Белло, це просто вражає, хоча ми й не розуміємо, як це тобі вдається. І не знаємо, скільки ти протримаєшся.

Я зважувала його слова якусь частку секунди. Я можу накинутися на них щомиті? Можу перетворитися на чудовисько?

Але я нічого такого не відчувала в собі… А може, це й неможливо було відчути.

— А про це ти що думаєш? — втрутилася Аліса нетерпляче, вказуючи на дзеркало.

— Я не впевнена, — розмито мовила я, не бажаючи визнавати, наскільки видовище насправді налякало мене.

Я витріщилася на вродливу жінку з жахливими очима, шукаючи хоч якихось власних рис. Щось було-таки у формі вуст — якщо заплющити очі на сліпучу вроду, видно було, що її верхня губа трошечки недосконала — завелика порівняно з нижньою. Коли я знайшла цю маленьку знайому ваду, мені потеплішало на душі. Може, у тому віддзеркаленні десь є і решта мене.

Для експерименту я підняла руку — і жінка в люстрі вчинила так само, торкнувшись власного обличчя. Її червоні очі напружено спостерігали за мною.

Едвард зітхнув.

Я відвернулася від неї та, звівши брову, поглянула на Едварда.

— Розчаровані? — запитала я, і мій голос-дзвіночок був спокійним.

Він розсміявся.

— Так, — визнав він.

Я відчула, як шок нарешті пробився через маску спокою на моєму обличчі, а за тим миттю мені стало боляче.

Аліса заричала. Джаспер подався вперед, чекаючи мого нападу.

Але Едвард не зважав на них — він міцно пригорнув моє нове кам’яне тіло й притиснувся вустами до моєї щоки.

— А я так сподівався, що зможу читати твої думки, коли твій мозок стане схожим на мій, — промурмотів він. — І ось я — знову розчарований, запитую себе, що ж коїться у твоїй голові!

Мені зразу зробилося легше.

— Та годі, — легковажно зауважила я, розслабившись, що мої думки й тепер зоставалися тільки моїми, — схоже, розум мій так і залишиться з дефектом. А зате я гарненька.

Коли я потроху почала звикати до себе, знову ставати самою собою, робилося дедалі легше жартувати з ним.

Едвард загарчав мені у вухо:

— Белло, ти завжди була не просто гарненькою.

Тут Едвард відірвався від мене і зітхнув.

— Гаразд, гаразд, — відповів він комусь.

— Що таке? — запитала я.

— Ти дедалі більше нервуєш Джаспера. Може, після першого полювання він нарешті розслабиться.

Я поглянула на Джасперове стривожене обличчя й кивнула. Не хотіла когось покусати тут, якщо до цього йшлося. Краще зірватися серед дерев, ніж серед родини.

— Гаразд. Тоді полювання, — погодилась я, і від хвилювання й передчуття у мене засіпало в животі. Я відірвала Едвардові долоні від своєї талії і, тримаючи його за одну руку, відвернулася від жінки в люстрі.

РОЗДІЛ 21. ПЕРШЕ ПОЛЮВАННЯ

— Через вікно? — запитала я, позираючи вниз із другого поверху.

Загалом я не так уже й боялася висоти, але через той факт, що тепер я могла настільки чітко бачити кожну подробицю внизу, перспектива значно менше приваблювала мене. Гостряки каміння на землі випиналися так, як я собі раніше й уявити не могла.

Едвард усміхнувся.

— Це найзручніший вихід. Якщо боїшся, я тебе сам винесу.

— Тепер, коли перед нами вічність, ти турбуєшся за ті кілька секунд, які у нас займе, щоб вийти через двері у двір?

Він трошки нахмурився.

— Внизу Ренесма та Джейкоб…

— А-а-а…

Еге ж. Тепер я чудовисько. І маю триматися подалі від усього, що може запустити мої дикі інстинкти. А зокрема — від людей, яких люблю. Навіть від тих, яких я ще толком і не знаю.

— А це нормально… що Ренесма… там унизу з Джейкобом? — прошепотіла я. І з запізненням втямила, що чула на першому поверсі, либонь, саме Джейкобове серце. Я знову пильно прислухалася, але тепер розрізняла тільки одне стабільне серцебиття. — Він її не так щоб дуже любив…

Едвардові вуста дивним чином напружилися.

— Повір мені, вона у повній безпеці. Я точно знаю всі Джейкобові думки.

— Так, звісно, — буркнула я та знову роззирнулася.

— Боїшся? — кинув він мені виклик.

— Трошки. Я не знаю, як…

А ще я спиною відчувала присутність нашої родини, яка мовчки спостерігала за мною. Здебільшого мовчки. Еммет один раз