Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори. Том 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори. Том 1" автора Гі де Мопассан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 217
Перейти на сторінку:
обурює. Вона сказала зневажливо, з холодним гнівом:

— Я не звикла, щоб зі мною так розмовляли. Тоді я сама піду. Бувай!

Він зрозумів, що це не жарт, кинувся до неї, взяв її за руки й прошепотів, цілуючи їх:

— Прости мене, моя люба, прости мене! Я сьогодні дуже знервований, дуже дратівливий. У мене стільки прикростей, турбот, знаєш, службові діла…

Вона відповіла лагідніше, проте ще не заспокоївшись:

— Мене це не обходить, і я не хочу, щоб ви на мені зривали ваш кепський настрій.

Дюруа обняв її і підвів до дивана.

— Серденько, я не хотів образити тебе, це просто з язика злетіло…

Він примусив її сісти, а сам став перед нею навколішки:

— Ти мене простила? Скажи, що простила.

Вона холодно прошепотіла:

— Хай так, тільки щоб цього більше не було.

І, підвівшись, додала:

— Тепер ходімо гуляти.

Дюруа усе ще стояв навколішках, обнімаючи її ноги, і шепотів:

— Прошу тебе, лишімось тут. Благаю тебе! Зроби це ради мене. Мені так хочеться побути цей вечір з тобою наодинці, отут біля каміна. Скажи «так», благаю тебе, скажи «так»!

Вона виразно й суворо відповіла:

— Ні. Я хочу гуляти, а до твоїх примх мені байдуже.

Дюруа не відступався:

— Благаю тебе, в мене є причина, дуже поважна причина…

Вона повторила: —Ні! А коли ти не хочеш піти зі мною, то я піду сама. Прощай!

Вона вмить вивільнилась і попрямувала до дверей. Дюруа підбіг до неї й схопив за плечі:

— Слухай, Кло, моя маленька Кло, слухай, зроби це ради мене…

Вона заперечливо хитала головою й ухилялась від поцілунків, пручаючись з його обіймів, щоб піти. Він затинався:

— Кло, моя маленька Кло, у мене є причина.

Вони спинилась і глянула йому в очі:

— Ти брешеш… Яка причина?

Він почервонів, не знаючи, що сказати. А вона обурено вигукнула:

— Ти ж сам знаєш, що брешеш… негідник!

І вона гнівним рухом вирвалась від нього, з слізьми на очах.

Дюруа знову схопив її за плечі і, змучений, готовий нризнатися в усьому, аби уникнути розриву, промовив розпачливо:

— Річ у тому, що в мене нема жодного су… От що!

Клотільда спинилась і зазирнула йому в вічі, щоб прочитати в них істину:

— Що ти кажеш?

Він почервонів по самісінькі вуха:

— Кажу, що в мене нема жодного су. Розумієш? Нема й двадцяти су, навіть десяти су, нема чим заплатити за чарку смородинівки в кафе, куди ми зайдемо. Ти примушуєш мене робити такі ганебні признання. Не міг же я піти з тобою, а потім, за столом, коли подадуть страви, спокійнісінько повідомити, що в кишенях у мене порожньо…

Вона все ще дивилась йому в вічі.

— Значить… це… правда?

Він ураз вивернув усі свої кишені — в штанях, жилеті та піджаку — і прошепотів:

— Ну… досить з тебе… тепер?

Вона зненацька простягла руки в пристрасному пориві й кинулась йому на шию.

— Мій біднесенький!.. О, мій біднесенький!.. Аби я знала! Як же це з тобою сталося?

Вона посадовила Дюруа, сіла йому на коліна, оповила руками його шию, цілуючи у вуса, губи, очі і примусила розповісти, як із ним приключилось таке нещастя.

Він вигадав зворушливу історію. Мотляв, він мусив допомогти своєму батькові, що потрапив у скруту. Він не тільки віддав йому свої заощадження, але й чимало напозичався.

І додав наостанок:

— Мені доведеться голодувати не менш, як півроку, бо я вичерпав усі свої ресурси. Нічого не вдієш, у житті таке буває. Гроші, зрештою, не варті того, щоб думати про них.

Клотільда шепнула йому на вухо:

— Я тобі позичу грошей?

Дюруа з гідністю відповів:

— Ти дуже добра, серденько, але облишмо говорити про це, прошу тебе. Це мене ображає.

Вона замовкла, потім, стиснувши його в обіймах, прошепотіла:

— Ти не уявляєш, як я кохаю тебе!

Це був один із їхніх найкращих любовних вечорів.

Збираючись іти, Клотільда сказала, всміхаючись:

— Ах, як приємно було б у твоєму становищі знайти десь у кишені забуті гроші, яку-небудь монету за підкладкою!

Він щиро відповів:

— Ще б пак!

Додому вона захотіла йти пішки і всю дорогу милувалася чудовим місяцем.

Стояла холодна й ясна ніч, які бувають на початку зими. Легенький мороз підганяв перехожих і коней. Каблуки лунко стукотіли по тротуару.

Прощаючись з Дюруа, Клотільда спитала:

— Хочеш зустрінемося післязавтра?

— Звичайно, хочу.

— О тій самій годині?

— О тій самій.

— Прощай, любий.

І вони ніжно поцілувались.

Додому Дюруа пішов швидким кроком, обмірковуючи, що вигадати завтра, аби виплутатись зі скрути.

Відімкнувши двері до своєї кімнати, він пошукав у кишені жилета сірників і сторопів, намацавши пальцями монету.

Засвітивши світло, він схопив її, щоб роздивитись. Це був луїдор — двадцять франків!

Він подумав, що збожеволів.

Довго крутив він монету в руці, міркуючи, яким дивом вона опинилась у кишені. Не з неба ж вона впала!

Потім раптом здогадався, і його охопила лють. Адже його коханка казала йому про гроші, які потрапляють за підкладку і знаходяться в скрутну хвилину. Це ж вона подала йому милостиню. Який сором!

Дюруа вигукнув у нестямі:

— Ну, зустріну ж я її післязавтра! Я покажу їй!

Він ліг спати, розгніваний, ображений.

Прокинувся пізно. Хотілося їсти. Він спробував знову заснути, щоб устати тільки о другій годині; тоді сказав собі: «Це мені аж ніяк не допоможе; треба нарешті роздобути грошей».

І Дюруа вийшов, сподіваючись, що на вулиці йому сяйне якась ідея.

Однак на думку нічого не спадало; біля кожного ресторану від нестерпного бажання їсти рот йому наповнювався слиною.

Опівдні Дюруа раптом зважився: «Поснідаю на ті Клотільдині двадцять франків. Це ж не завадить мені повернути їх їй завтра».

Він поснідав у пивній за два з половиною франки. Зайшовши в редакцію, він віддав три франки швейцарові:

— Фукаре, ось гроші, що ви мені вчора позичили на візника.

Працював до сьомої. Потім пішов обідати і знову взяв три франки з тих грошей. Після двох кухлів пива ввечері його денні витрати сягали дев’яти франків тридцяти сантимів.

А що він не міг за добу поновити свій кредит або знайти нові ресурси, то другого дня взяв іще шість з половиною франків з тих двадцяти, які мусив віддати ввечері: отже, він прийшов на побачення з чотирма франками двадцятьма сантимами в кишені.

Настрій у нього був мов у скаженого собаки, і він намірявся відразу ж з’ясувати становище. Він скаже своїй коханці: «Знаєш, я знайшов ті двадцять франків, що ти поклала мені в кишеню. Не віддаю їх тобі сьогодні, бо не маю чим, у

1 ... 88 89 90 ... 217
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори. Том 1"