Читати книгу - "Твори. Том 1"

Клотільда прийшла ніжна, запобіглива, сповнена побоювань. Адже вона не знала, як він зустріне її. Вона стала міцно цілувати його, щоб нічого не пояснювати в перші хвилини.

А Дюруа казав собі: «Ще буде час поговорити з нею про це. Почекаю нагоди».

Нагоди він не дочекався і не мовив жодного слова, не зважуючись зачепити таку делікатну тему.

Клотільда вже й не нагадувала про прогулянку і була чарівна.

Вони попрощалися близько півночі, Призначивши побачення аж на середу наступного тижня, бо пані де Марель мала кілька запрошень на обід.

Другого дня, коли Дюруа платив за сніданок і шукав чотирьох монет, що мали ще лишитись у нього, він знайшов п’ять, із них одну золоту.

Спочатку він подумав, що вчора йому випадково дали золотий здачі; потім зрозумів, і серце йому стислося — такою принизливою була ця настирлива милостиня.

Як він шкодував, що промовчав! Якби він поговорив із нею в різкому тоні, цього не трапилося б.

Чотири дні Дюруа вперто й марно намагався роздобути де-небудь п’ять луїдорів і проїв другий золотий Клотільди.

Вона примудрилась, — хоч він і сказав їй розлючено: «Знаєш, облиш свої дурниці, бо я розсерджусь!» — на першому ж побаченні знову засунути йому двадцять франків у кишеню штанів.

Знайшовши ці гроші, Дюруа скрикнув: «Сто чортів!» — і переклав їх у жилет, аби мати під рукою, бо в нього не було жодного сантима.

Він заспокоював своє сумління такою думкою: «Я поверну їй усе разом. По суті, це ж тільки грошова позичка».

Нарешті касир редакції зглянувся на розпачливі благання Дюруа й став видавати йому по сто су щодня. їх вистачало на їжу, але було мало, щоб повернути борг.

А що Клотільді знову закортіло вештатись по всіх непевних місцях Парижа, то він більш уже не дратувався, коли знаходив після цих вечірніх походеньок золотий — у кишені, чи навіть у черевику, або в футлярі годинника.

Коли вже в неї є бажаніш, яких він зараз не може задовольняти, то чи не природно, що вона сама за них і платить, аби не відмовлятись від них?

А втім, Дюруа рахував усі одержані від своєї коханки гроші, щоб повернути їх колись.

Якось увечері Клотільда сказала йому:

— Ти не повіриш — я ніколи не була в «Фолі-Бержер»! Поведеш мене туди?

Він завагався, боячись зустрічі з Рашеллю, але подумав: «Дарма! Адже не жонатий я, зрештою. Якщо Рашель і побачить мене, то зрозуміє, в чому річ, і промовчить. Крім того, ми візьмемо ложу».

Ще одна причина спонукала Дюруа згодитись. Він зможе взяти для пані де Марель ложу, не платячи за неї. Це буде свого роду компенсація.

Він залишив Клотільду в кареті й пішов до каси сам, щоб вона не бачила, як він одержить контрамарку, а потім вернувся по свою коханку.

Вони ввійшли. Контролери вклонилися їм.

У фойє було повнісінько люду. Вони насилу проштовхались крізь натовп чоловіків і жінок. Нарешті добрались до своєї ложі і влаштувалися в ній, замкнуті між мовчазним партером і галасливою галереєю.

Та пані де Марель не дивилась на сцену, її цікавили тільки повії, що походжали за її спиною, і вона раз у раз озиралась на них з бажанням доторкнутися, помацати їхні корсажі, щоки та волосся, щоб дізнатись, як же ці істоти створені.

Рантом вона промовила:

— Он та повна брюнетка весь чась дивиться на нас. Зараз я подумала навіть, що вона з нами заговорить. Ти звернув увагу?

Дюруа відказав:

— Ти, либонь, помилилась.

Проте він давно вже її помітив. Це була Рашель — вона ходила туди й сюди повз їхню ложу, і очі її палали гнівом, а з язика ладні були от-от зірватися гострі слова.

Дюруа тільки-но зіткнувся з нею в натовпі; вона тихенько озвалася: «Добридень», — і підморгнула: мовляв, розумію. Але він не відповів на цю люб’язність, боячись, щоб не побачила його коханка, і пройшов холодно, піднявши чоло і зневажливо стиснувши губи. Повія, підбурена несвідомими ревнощами, повернула назад, знову зачепила його і мовила голосніше: «Добридень, Жорже».

Він знову нічого не відповів. Тоді Рашель вирішила за всяку ціну домогтися, щоб він упізнав її й привітався, і стала походжати за ложею, чекаючи слушної хвилини.

Побачивши, що пані де Марель дивиться на неї, вона торкнулась пальцем плеча Дюруа:

— Добридень! Як ся маєш?

Але він не обернувся.

Вона вела далі:

— Ти що, встиг оглухнути після четверга?

Дюруа нічого не відповів, прибравши зневажливого вигляду, щоб не скомпрометувати себе жодним словом з цією розпусницею.

Рашель гнівно зареготала й сказала:

— То ти ще й онімів? Може, твоя дама відкусила тобі язика?

Він люто обернувся і мовив з обуренням:

— Хто вам дозволив звертатися до мене? Забирайтесь геть, а то я скажу, щоб вас затримали.

Очі в Рашелі спалахнули, груди заколихались, і вона загорлала:

— Он воно як! Ох ти ж негідник! Коли спиш із жінкою, то хоч вітайся до неї. Якщо ти з іншою, то, гадаєш, можна не впізнавати мене сьогодні? Якби ти хоч кивнув мені, коли я проминала тебе, я дала б тобі спокій. Але ти, бач, кирну гнеш. Ну, стривай же! Начувайся! Ах, ти мені й добридень не кажеш, коли бачиш…

Вона ще довго репетувала, але пані де Марель уже одчинила двері ложі, й метнулась крізь натовп, безтямно шукаючи виходу.

Дюруа кинувся слідом, намагаючись догнати її.

Рашель, побачивши, що вони тікають, переможно гукнула:

— Держіть її! Держіть її! Вона вкрала у мене коханця!

Публіка зареготала. Двоє чоловіків, задля жарту, схопили втікачку за плечі й потягли її, намагаючись поцілувати. Та Дюруа наздогнав, силоміць вирвав її й витяг на вулицю. Вона кинулась у фіакр, що стояв перед дверима. Він скочив за нею і, коли візник спитав: «Куди їхати, пане?»— відповів: «Куди хочете».

Фіакр поволі рушив, хилитаючись на брукові. Клотільда затулила обличчя руками, вона задихалась і захлиналась в нервовому нападі, а Дюруа не знав, що робити і що казати.

Нарешті, почувши, що вона плаче, він мовив, затинаючись:

— Слухай, Кло, моя маленька Кло, дозволь пояснити тобі! Я не винен… Я знав цю жінку раніше… коли тільки приїхав…

Вона відкрила обличчя і з гнівом закоханої й зрадженої жінки, з шаленим гнівом, що повернув їй мову, забелькотіла швидко й уривчасто задихаючись:

— Ах, мерзотник!., мерзотник!.. Який же ти негідник!.. Чи ж можливо… який сором!.. О боже мій!.. Який сором!..

Що більше приходила