Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Трагедії 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедії"

275
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трагедії" автора Евріпід. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 92
Перейти на сторінку:
class="p1">Пентею! Твоя слава до небес сягне.

Готуйтеся, Агаво, й доні Кадмові, -

Ось юнака проваджу на жорстокий бій,

Де я і Бромій будуть переможцями,

Ну, а про інше - із подій перебігу.

Відходять.

СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ

ХОР

Строфа

Гей же, у гори мчіть, Лісси скажені пси:

Кадмові доньки там Вакха вшановують.

От і зверність їх шал проти підглядача,

Що, збожеволівши, жінкою вирядивсь!

980] Мати найпершою спостереже його -

Що на горбі принишк, а чи на дереві,

Й гукне подругам: «Агей, хто ж то з Фів

Потай за нами біг борами, горами?

Хто дав життя йому? Ні, не з жіночої [420]

Крові на світ прийшов: може, левицею

В Лівії зроджений, може, - Горгоною?..

Прийди, о меченосна Справедливосте!

Злочинцю вістря в горло вбий!

Проти закону став, проти богів пішов,

990] Він, Ехіона син,

Що з землі проріс.

Антистрофа

Гнаний зухвалістю протиприродною,

Вже він туди спішить, де шануватимуть

Буйні кадміянки Вакха з Семелою.

Квапиться в гори він, шалом осліплений,

Йде проти величі неподоланної.

Тільки розсудливий горя не знатиме,

Серцем схиляючись до небожителів.

Не мудрувати слід -жити у мудрості,

1100] В доброзвичайності - день а чи ніч іде.

Що проти звичаїв, - те відкидаючи,

Тим, що на небі, я, скромний, служитиму.

Прийди, о меченосна Справедливосте!

Злочинцю в горло вістря вбий!

Проти закону став, проти богів пішов

Він, Ехіона син,

Що з землі проріс.

ЕПОД

Биком стань, Вакху, стоголовим змієм звийсь.

Дико, мов лев, рикни,

1110] Що в очі б'є пломенем.

Підстережи того, хто на менад завзявсь, -

І, всміхнувшись, накинь

На кривдника згубну сіть!

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

Вбігає другий вісник.

ВІСНИК

Прославлений в Елладі доме Кадмовий -

З Сідону старця, що колись тут висіяв

Зміїні зуби й земнородний рід пожав!

Хоч раб я, - твою долю все ж оплакую,

Бо хто сумлінний, той і співчуватиме. [421]

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Ну що там?.. Од вакханок новина якась?

ВІСНИК

1020] Пентей загинув щойно, Ехіона син.

ХОР

Яка ж велика твоя сила, Бромію!..

ВІСНИК

Що чую?.. Ти радієш?.. До душі тобі

Біда, що сколихнула дім володаря?..

ХОР

На лад чужий, чужинка, бога славлю я:

Бо не тремчу вже, не боюсь у путах буть.

ВІСНИК

Гадаєш, списа взять у Фівах нікому?

ХОР

Фів не лякатимусь:

Бромій - велитель мій.

ВІСНИК

Хай так, та не годиться, коли в іншого

1030] Стряслась біда велика, веселитися.

ХОР

Розкажи-но ти, що ж то сталося

З лиходієм тим, що лихе творив?

ВІСНИК

Минувши Фіви й дальші їх околиці,

І течію Асопа, хутко стали ми

По схилах Кітерона підніматися -

Пентей, позаду - я йду, за володарем,

Попереду - чужинець, супровідник наш.

Так от спочатку ми принишкли в заростях, -

Ні шурхоту, ні слова, - аби з засідки

1040] Ми бачили їх, нас же - щоб не бачили.

Посеред скель - долина в соснах тінявих,

Орошена струмками. Глядь - на схилах там

Сидять вакханки, милим ділом зайняті:

Одні взялись за тирси - знов обмотують

Витким плющем їх; інші, мов кобилиці,

Коли ярмо з них різнобарвне скинути,

Лункими Вакха славлять переспівами.

Пентей нещасний, їх не помічаючи, -

«Звідсіль, - сказав, - чужинцю, хоч силкуюся,

1050] Менад не вгледжу. От якби на пагорб той

Піднятись чи на верх ялиці вилізти, - [422]

Діла їх сороміцькі б оглядати міг!»

Тут чуда й почалися: взяв чужинець наш

Ялицю за вершечок, що до хмар сягав,

Та й ну додолу гнути - стовбур випнувся,

Мов лук, або мов обід, що стає таким,

Згинаючись по колу, - заокругленим.

Ось так і чужоземець аж до ніг нагнув

Гірську ялицю - праця не для смертного!

1060] На верховіття посадивши владаря,

Став легко відпускати, щоб цікавого

Верхів'ям не підбило, наче пращею.

І знов до неба виструнчилось дерево,

А на вершечку, мов їздець, - господар мій.

Скоріш його уздріли, аніж він уздрів:

Лиш появився на шпилі зеленому -

Дивлюсь - нема чужинця, тільки голос чуть,

Немов з ефіру, - так мені здавалося, -

Грімкого бога: «Ось він, я привів того,

1070] О молодиці, хто й мене бере на сміх,

І мої свята, - хай він буде скараний!»

Заледве мовив - струм вогню священного

Принишклу землю з небом поєднав на мить.

Ефір затихнув, шелестливий гай завмер,

Ні звірини, ні птиці ти б не вчув тоді.

Не втямивши слів бога, позривалися

Жінки на рівні ноги... Озираються...

Тут заклик повторився. Голос Бромія

На цей раз упізнавши, доні Кадмові

1080] Рвонули з місця. Голуби стрімливо так

Не линуть, як менади в біг пустилися:

Попереду - Агава, слідком сестри дві

Й весь гурт; яри долали, бистрину рвучку,

В нестямі, духом бога заполонені.

Пентея на ялиці запримітивши,

Із скелі, мов із вежі, в нього брилами

. З розгону, скільки сили, стали кидати,

Й гілки летіли в нього, наче ратища,

Повітрям тирси пролітали з посвистом,

1090] Але всі їх старання були марними:

Не досягали цілі - надто високо

Сидів нещасний, що робить не знаючи.

Гілляками, що з дуба наламали їх,

Підважувать ялицю почали тоді,

Гілляка ж - не залізо: не вдавалося.

І тут Агава: «Нумо, в коло станувши,

Візьмімося за стовбур - і спіймаємо

Он того звіра, щоб не розголошував

Священних таїнств. Безліч рук приклалося

1100] До деревини - і з корінням вирвали.

Як високо сидів він - так ізвисока [423]

Упав, мов лантух, на все горло зойкнувши,

Бо зрозумів одразу, що в біду попав.

До вбивства спершу мати, жриця, кинулась.

А той, пов'язку з свого чуба скинувши, -

Щоб, сина вздрівши, од убивства втрималась

Агава, - зойкнув, скронь її торкаючись:

«Я син твій, кого в домі Ехіоновім

Ти народила, я - Пентей твій, матінко!

1110] Зласкався! Хай я винен, - не вбивай за це,

Молю, свою дитину, сина рідного!»

Запінившись, очима дико водячи,

Чуття не пригадавши материнського,

Та повнилася Вакхом - не схилив її.

Обіруч за лівицю нещасливого

Вхопивши, в бік ногою міцно вперлася, -

І став умить безруким: їй Діоніс дав -

Сама б цього не втяла - силу рук таку.

Іно й собі, звідсіль підбігши, тіло рве,

1120] А звідти - Автоноя; всі гурмою тут

На нього впали. Неймовірний крик піднявсь:

Той стогне, поки може, поки дух ще є,

Менади - завивають. Руку тягне та,

Стопу в сандалі - інша. Так поранили,

Що й ребра видно. Руки окривавивши,

Розкидують

1 ... 88 89 90 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедії"