Читати книгу - "Яр"

— Ну, а як же тоді ті, що вже мають жінок і діток?

Антін, не відповідаючи, тільки сичав недопалком.

— Послухай, Антоне, — нахилився до нього хлопець. — Ти не читав ніколи Ґьотевого «Доктора Фауста»?

— Якого доктора?.. Не читав.

— Ти ввесь час не даєш мені спокою, наче Мефістофель — Фаустові. Скажи: що ти від мене хочеш!

— А що я хочу? Ничого.

— Ні, ти таки скажи мені: хто ти?

— Людина, повідіму.

Було чути, що він посміхається.

— Ти працюєш у німців.

— Ну?

— Так із ким же ти? З німцями?

Антін засміявся:

— Хай тобі за инчих голова не болить. Думай, лучче, за себе.

— А може, ти комуніст?

— Ахвиноген знає, — буркнув Антін. — Той знає, з ким твоя прабаба й у просо стрибала.

— Виходить, ти ні з тими, ні з тими? Нейтралітету дотримуєшся?

— Ніяких нейтралітетів у войну не буває, — тут-таки заперечив Антін, і було видно, що те чуже слово йому добре відоме.

— Тоді я тебе не розумію, — замислився Максим. — Не повірю ж я після всього, що ти щирий друг німцям!

— А чого? — заворушивсь Антін. — На моєму вчастку ж аварій не було? — І сам собі відповів: — Не було. І скажу вам більше. Начальник станції Штоф каже: «Антон — гут-гут».

— Розповідай це своєму синові.

Максим сердито кивнув недопалок, розтоптав ногою, ще й плюнув.

— Чого ти гребеся, як квочка? — лайнувсь Антін.

Він узяв з-під ніг сухеньку гілочку й заходився ламати. Паличка глухо лущала, і той лускіт ще дужче дратував Максима.

— Зло бере! — сказав він.

— А ти инколи здумай про того кривого вчителя, веприківського, то воно й не так братиме, повідіму.

Антін схилив голову до правого плеча й зайшовся тим хихотом, який найдужче дошкуляв Максимові.

— Тому ти й не хочеш віддавати за мене сестру? — Максимів голос напружився й зірвавсь у кінці півником.

— А шо-о це ви про мене балакаєте? Га?!..

Обидва від несподіванки сіпнулись. Вони й не чули, коли підійшла до них Оленка й стала за рогом хати. Антін підвівся й, тупнувши двічі по штанах, мовив:

— Про мене, Семене...

І то була відповідь на Максимові прискіпування. Антін сходив «за хату», тоді повернувся й увійшов у сіни, причинивши двері.

— Ви вп'ять завелися? — спитала по тому дівчина, і досі тримаючи торбу млива за плечем. — Чи ти вже роздумав, шоб він тобі шуряком ставав?

Оленка говорила суворо, але відчувалося, що той той важко їй удається. Максим схопив і зняв клунок із її плеча.

Були собі край містечка, над самим урвищем яру, Йосип та Килина, жили не дуже багато, але не зовсім убого, як майже всі люди в Ярі. Мали трохи степу, трохи левади й клаптик лісу за яром, нажили собі й двох дітей: хлопця та дівчину.

З імперіалістичної війни Йосип повернувся живий і неушкоджений, громадянська його теж не зачепила, тому Килину багато хто в Ярі вважав справді-таки щасливою, бо безліч удів лишилося протягом безперервної семирічної війни.

Характер Йосип мав тихий і лагідний, головувала в хаті енергійна Килина, а він у всьому їй підкорявся. Не мав звички заперечувати навіть тоді, коли дружина робила щось проти здорового глузду. Килина часом підіймала на нього й качалку, проте він і в такому випадку лише чухав ударене місце й промовляв:

— Та ось ну-у... Та ну-у ж... Та вже го-оді...

Але до того доходило не часто, і вони жили собі в добрій злагоді.

Узимку й восени Килина пряла мичку та вовну, ткала добре полотно, улітку разом обробляли степ і косили сіно, і прожити можна було. До того ж до Яру внадилися дачники, і Килина вранці розносила їм сиродій: кому кварту, кому дві чи три. Ряба гула корова доїлася гарно, дарма що стара, і в хаті завжди бувала свіжа копійка.

Десь тижнів за три до жнив у двадцять третьому приїхала відпочивати докторша з Москви. Вона ще не знайшла собі квартиру й тимчасово зупинилася в знайомої дачниці, якій Килина щоранку приносила глечик холодного з погреба стоянцю, бо в кожного свій смак і свої звички: хто любить сиродій, хто парене молоко, а хто, дивись, кисляк і сметану.

Килина затрималась у своєї покупчині довгенько — дачниця все розпитувала про містечко, про людей і про тутешні звичаї. Коли ж Килина нарешті стала хапатися додому, нова дачниця спитала:

— Послушай, Акулина Фоминишна, нельзя ли в вашем Яре найти... мужчину?

Килина подивилася на неї. Дачниця вже була не молоденька, років за сорок.

— Де ж вони в нас? Хіба діда якого... — і Килина зайшлася реготом: — А нащо ж вам дід? А молодчі всі при Ділі.

— Да нет, — уточнила дачниці. — Мне замуж не надо. Так, чтобы на два месяца... нельзя? Я б хорошо заплатила. У меня муж был профессор медицины. Я и сама врач, понимаете, деньги у меня есть...

Килина знову зареготала:

— Де ж я вам такого допну?..