Читати книгу - "Яр"

— Дам, сколько скажет, — лаконічно відповіла лікарка. — Скажет на корову — дам и на корову.

— Нащо ж та корова, коли корова вже є, — серйозним тоном заперечила Килина. Тоді схаменулася: — У людей, кажу, є. Ну, а на пару воликів дасте?

Дачниця подумала.

— Почем у вас волы?

Килина сказала, наддавши ціну. Та знову подумала й усміхнулася, ледь зашарівшись:

— Если интересный мужчина, то так и быть...

— Ну, нехай, може, й напитаю, — відповіла Килина й заквапилася додому. — А де ж ви житимете? — згадала вона вже за порогом.

— Спросите вот у нее, — кивнула лікарка на свою знайому, — Я ей сообщу.

Прийшовши до хати, Килина замислилася. Жнива почнуться тижнів за три, а та каже — два місяці...

Вона тинялась дворищем години півтори, тоді взялася розпалювати піч.

— На-ащо ти серед білого дня? — здивувався Йосип.

— На-пти! — буркнула Килина, і далі роблячи своє.

Зігрівши в чималому чавуні води, вона сказала Йосипові:

— Скидай штани й сорочку!

Той скинув і заліз на піч.

Поправши, вона влила окропу в ночви, розвела холодною водою й знову наказала:

— Злазь із печі.

Йосип зліз, і вона заходилася купати його, мов дитину, шкребти порепані п'яти, мити чуб. У хаті нікого не було, діти погнали насти ще зранку, і він тільки сопів та форкав, а потім розохотився й до Килини.

Наступного дня, порозносивши молоко дачникам, вона вбрала Йосипа в усе чисте та викачане й дала йому в руки добрий глек сиродою:

— Оце понесеш дохторці й робитимеш усе, що вона тобі скаже, чув?

— Та чув, — озвався Йосип. — Отак у чистому й робить?

— Отак і роби.

— А як повбираюсь? — допитувався Йосип.

— Та йди вже, маро! — Килина виштовхала його майже силоміць. Увечері Йосип захеканий прибіг додому.

— Ти чого?

Він занишпорив очима по кутках:

— Так вона той... ну той... Хоче, щоб я той, ну...

— То й не вмреш! — одрубала Килина. І розповіла чоловікові про свій задум.

Йосип став упиратися:

— Та-а!

— Ви бачили такого дурня? — перейшла на розпачливий шепіт Килина, озираючись на піл, де спали діти. — Воли тобі на дорозі валяються?

Ніяково бликаючи, Йосип бурмотів;

— Та-а, може, не тре-е...

— «Не тре-е»! — передражнила його Килина. — А мені тре?

І він мусив підкоритись, бо дружина перейшла на категоричний тон, і впиратися далі ставало небезпечним.

Уранці Килина передала глечик донькою. Мала зносила й повернулася. Оченята в неї були розгублені:

— Ма-а, а вони сидять за столом у самих підшта-аниках!

— Хто?

— Та хто: та-ато!

Килина дала дочці по спідничаті:

— А тобі не повилазило? Я т-тобі!..

За два тижні Килина переказала малою, щоб Йосип прийшов додому — обіпре, але дитина прийшла без батька.

— Вони са-амі перуть.

— Хто? Батько?

— Та ні. Оті-о тітка, а тато сидять на печі голі.

Ще за тиждень Килина переказала Йосипові, що завтра треба косити ячмінь, але дівчина знову повернулася сама.

— Вони сидять на покуті в новому костю-умі, а на ногах черевики: червоні-червоні й риплять.

Так бідолашна Килина сама й косила, і в'язала, і в полукіпки складала, і почала вже звозити. Коли ж ізбігли два місяці, вона послала доньку:

— Скажи батькові, хай іде вже додому.

Мала збігала й повернулась:

— Вони кажуть, я не хо.

— Як то «не хо»?!

— Не хо...

Дочекавшись вечора, Килина сама пішла до лікарки. Та збиралася їхати додому, вже сиділа на валізках, чекаючи фурмана. Килина стала тягти чоловіка, та він раптом уп'явся ногами й руками. Хоч скільки лаяла його, скільки просила, він так і не згодився повернутись додому. Коли підкотив однокінний візок, Йосип сів у нього й разом із лікаркою поїхав до станції, убраний, мов київський прикажчик, гарний і ще молодий.

Затискаючи в спітнілій долоні чесно зароблені гроші, обливаючись рясними слізьми й кленучи докторшу, Килина поплентала додому.

Аж через дванадцять років повернувся Йосип у Яр, але не застав у хаті нікого, крім чужих котів. Жінка й син ще позаторік повмирали з голоду, а дочка лишилася жива, та нещодавно вийшла заміж і кудись поїхала: чи то на Далекий Схід, чи до Казахстану — ніхто до пуття не зміг і сказати. За ці роки в Йосиповому житті сталося багато змін: померла лікарка, її ж нащадки вигнали його на вулицю в чому був. Йосип кинувся влаштовуватись на роботу, але од важкої давно відвик, а легшої, як на свої вже немолоді літа, не знав.

З рік чи й більше він бурлакував із різними волоцюгами по вокзалах, тоді випадково прилаштувавсь у вбогому монастирі конюхом, а коли братію розігнали, вирішив повернутися додому, згадавши Килину та дітей. І прибув до Яру в довгому чернечому підряснику і з новим ім'ям, яке одержав у