Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

На особливу увагу з-поміж досліджень Буковини у складі Австро-Угорщини заслуговують вагомі праці чернівецького правознавця М. В. Никифорака[588], а також дисертаційне дослідження історика Л. В. Городницької[589].

Варто звернути увагу й на праці Ю. Хейфіца[590], А. Тейлора[591], Р. Канна[592], Ф. Каспарека[593] та інших авторів, які системно вивчали Австрійську імперію та Австро-Угорську монархію.

Що ж стосується судівництва на теренах українського Закарпаття, то відповідна проблематика ще не знайшла належного висвітлення. Дослідникам доводиться користуватися насамперед відомою працею загальнішого характеру з історії держави і права Угорщини[594].

На території Галичини в перші роки після окупації її Австрією зберігалася колишня польська система судочинства (шляхетські, духовні та міщанські суди), яка зазнала лише невеликих змін. Реформи Марії-Терезії в сфері судівництва мали доволі поміркований характер і були спрямовані більше на зміцнення держави, ніж на утвердження принципів гуманізму. Зокрема, рішення державних судів виносилися тепер ім’ям австрійського імператора. Смертні вироки затверджувалися губернатором. Лише під сам кінець правління імператриці в 1776 р. було оголошено про обмеження застосування смертної кари та скасування судових катувань.

Шляхетськими судами першої інстанції залишалися земські та гродські суди. Проте стало неможливим подавати апеляції в раніше існуючі трибунали (наприклад Люблінський), оскільки вони опинилися вже за кордоном. Тому 1773 р. у Львові при губернському правлінні був створений окремий судовий відділ — Верховний губернаторський суд на чолі з губернатором — як апеляційна інстанція для всіх нижчих судів Галичини. В особливо важливих справах цей суд діяв як перша судова інстанція[595].

У 1774 р. замість Верховного губернаторського суду у Львові було створено Королівський трибунал, перейменований згодом на Імператорсько-королівський суд. Він був апеляційною інстанцією для земських і гродських судів. Королівський трибунал складався з призначеного монархом голови, віце-голови і трибунальських радників; розглядав цивільні й кримінальні справи шляхти, був апеляційною інстанцією у справах державних урядовців, а також у справах, де стороною виступали міста як громади або корпорації. Йому належало право судового нагляду у справах міщан і право помилування засуджених до страти селян, за винятком особливо тяжких порушень закону, щодо яких таке право належало лише імператору[596]. Одночасно з утворенням трибуналу була затверджена тимчасова інструкція (статут), що регулювала цивільне судочинство у цьому суді.

У 1780 р. при Королівському трибуналі була заснована крайова табула (Landtafel) як реєстр, в якому відображалися розташування та розмір кожного земського маєтку з відповідними спорудами. Вона була створена з метою обліку нерухомого майна та полегшення нарахування й збору податків. Табула як установа відала обліком нерухомого майна, реєструвала договори купівлі-продажу, заповіти тощо.

Одночасно з утворенням Королівського трибуналу при галицькому губернаторстві було створено судово-фінансовий сенат, а наступного, 1775 р., — так звану апеляційну раду. Вона в порядку першої інстанції розглядала справи осіб, які не належали до шляхетського стану, але обіймали офіційні посади, а також справи іноземної шляхти, затверджувала вироки в кримінальних справах міських і сільських судів, якщо покарання передбачало не менше двох років ув’язнення.