Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

— Ой, мало не забув. Ніку, це Кавар Фундо, — спохватився невгамовний Матотору, вказуючи на сидячого поруч незнайомого учня. — Цього року він у нас в клані буде учнем-куратором.

— Ну, привіт, учень-куратор, — посміхнувся Нік. — Так це ти не дав мені спокійно поспати вранці. Я дуже сподіваюся, що тут не дуже вимогливо ставляться до відвідування занять, і ти час від часу будеш забувати стукати до мене в двері.

— Це мій обов’язок. І хоч я не в захваті від моїх нових обов’язків, але я змушений їх виконувати. Тож буду це робити сумлінно, — відповів серйозно юнак.

— Та добре роби. Я ж не проти. Але міг би старому робити невеликі поблажки, — знову пожартував Нік і взявся за їжу.

Він встиг лише пару раз відкусити саморобний бутерброд, як у повітрі задзвеніли срібні дзвіночки. Він не звернув на це ніякої уваги, хоча його сусіди по столу заклопотано вскочили.

— Давай швидше. Залишилося п’ять хвилин до початку занять, а нам треба ще заскочити в кімнати переодягнутися, — заторохтів Матотору, намагаючись витягнути його з-за столу.

— Може, ви мене тут кинете, а я потім скажу, що не знайшов дороги, так і висплюся, — пожартував Нік.

— Це абсолютно неможливо, — офіційно заявив Кавар Фундо, не зрозумівши жарту, — я як учень-куратор зобов’язаний всіх новачків вчасно доставити на перше заняття.

— Ух! Ти ж наш грізний начальник, — не зміг стриматися Нік. — Гаразд, веди нас. О, пунктуальний!

Вони побігли коридорами назад в житловий корпус. Навіть товстун, на диво, швидко мчав попереду всіх, очевидно страх покарання був сильний. Перевдягатися йому не було у що. Речі так і лежали не розібрані та не попрасовані в сумці. Взявши зі столу папку з кількома листами пергаменту та пару пір’їн для письма, Нік вийшов у коридор чекати куратора. Повз нього зграями проходили новачки з інших кланів зі своїми кураторами. Учні старших курсів не збивалися в групи, а статечно проходили повз, поглядаючи зверхньо на новеньких. Не минуло й хвилини, як до нього підійшли Гвелінор і Касталатус у супроводі учня-куратора. Вони віддали ключі від кімнат Багукхану та всі разом вирушили на перший урок.

У коридорі перед класом юрмилися нові учні з усіх кланів. На обличчях були радість, страх, збентеження. Новачки не знали, як себе вести, тому тулилися одне до одного по кланам. Розмов майже не було, тому в коридорі стояла гнітюча тиша очікування. Скрип дверей розірвав тишу, як вибух. З класу виглянула голова директора школи і посміхнулася.

— Ну що, учні, прошу на перший урок. Заходьте, сідайте, — запросив усіх Магістр Хеган.

Учні зайшли в клас та почали вибирати собі місця. Через те що учнів-кураторів з ними вже не було, то Гвелінор і Касталатус дивилися на Ніка як головного, чекаючи його рішення. Він не поспішав. Пропустивши учнів всіх інших кланів, він увійшов до класу, роздивився і вибрав для них місця за спинами інших учнів, які вже зайняли всі передні столи. Нік завжди любив сидіти ззаду, але зараз особливо сховатися не вдавалося. У класі було всього п’ятнадцять учнів. Директор зійшов на кафедру, почекав, поки всі заспокояться, та почав урок.

— Ну що ж, учні. Сьогодні починається ваше навчання в магічній Школі будинку Каса Альєнте. Це буде важкий шлях довжиною в чотири роки. Ті, хто буде лінуватися і погано займатися, можуть покинути школу достроково, проте я сподіваюся, що серед вас ледарів немає. На цьому занятті я трохи розповім вам про те, чому і як ви будете вчитися. Але спочатку хочу познайомитися з вами ближче та вручити кожному нагрудний знак учня Школи.

Він узяв зі столу список учнів, коробку зі знаками, витягнув один, роздивився і запросив першого учня.

— Знак учня клану Вільних. Оджи Гветал, прошу підійдіть до мене, — сказав урочисто директор.

Оджи підійшов до кафедри, отримав свій знак учня і з гордим виглядом повернувся на своє місце. Так по черзі всі отримали свої знаки. Останнім директор назвав ім’я Ніка. «Цього слід було очікувати», — подумав він та пішов до кафедри. За спиною чувся шум. Він не був присутній на урочистій церемонії представлення нових учнів, тому всі вперше бачили його. З боку Лисиць та Стовпів почулися насмішки та жарти на його адресу.

— Ану, тихіше, а то зараз почну карати, — гримнув Магістр Хеган, щоб заспокоїти учнів. — Ну що, Ніку, тобі напевно доведеться важче всіх. Сподіваюся, у тебе вистачить терпіння і бажання.

— Подивимося. На жаль, від моїх бажань вже мало що залежить, — відповів учень, взяв знак і пішов на своє місце.

Він сів на місце і мимоволі почав крутити в руках знак учня Школи. Як розповідав Зонколан, це повинна була бути проста прямокутна срібна пластина зі шпилькою та з цифрою, що позначає рік навчання в школі. Але кожен клан вирішив виділитися, тому на знаки тепер наносили не тільки цифру з роком навчання, але й позначення клану. На пластинці, що він крутив у руках, був вибитий срібний дракон, який в лапах тримав цифру один. Нік озирнувся і побачив, як інші учні теж розглядають свої знаки та обмінюються з іншими, щоб побачити зображення на них. Певно, така поведінка учнів була звичною для директора і він не робив зауважень, а дав усім досхочу задовольнити цікавість. Нік піддався загальній ейфорії і з задоволенням розглядав знаки. Так, на знаку учня клану Лисиць було вибито один язик полум’я, у Стовпів було все абсолютно просто — один стовп. У Роз — одна троянда, у Птахів — одне перо, і тільки Вільні виявилися вірні старим традиціям. На їх пластині була вибита лише цифра один.