Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 114
Перейти на сторінку:
пуголовка, очі, блискуча еластична шкіра, вивернуті назовні зябра, незграбні хвостові плавці, балони й автомат Калашнікова на спині. Страховисько виплюнуло загубник і заговорило людською мовою:

— Без паніки. Судно заміновано.

Більш вдалої фрази для зчинення тієї самої паніки годі було придумати. Усі, хто був на палубі, тієї ж миті кудись побігли з вигуками «полундра», але позаяк на судні не розбіжишся, то панікери лише оббігли судно по правому борту й повернулися до чудовиська-мінувальника по лівому. На цей гармидер вискочив з рубки капітан.

Нальотчик уже зняв ласти й маску і з почуттям виконаної важкої справи всівся біля покинутого гравцями шеш-бешу.

— Та не хвилюйтеся. Це навчальне мінування, — пояснив він капітану. — Іспити в нас. Дайте, будь ласка, дві зелених ракети. Я вас сам і розміную після підтвердження.

— А що, як не підтвердять? — задумався Арташезович, але дві зелених ракети у небо пустив.

І через чверть години до борту підійшов адміралтейський катер з екзаменаційною комісією.

Комісія переконалась, що «Вадічку» заміновано за всіма правилами підривної науки, спитала, чи нема рибки, вважаючи «Вадічку» рибалкою, дозволила розмінувати судно, забрала курсанта-відмінника на борт і попрямувала вже до іншого судна на рейді, яке мінував двієчник, бо двома зеленими ракетами із судна не вистрілили. Якби це були не навчання, а справжні мінування, судновласники усього світу в той день недорахувалися б цілого флоту, як англійці в Александрії в 1941 році, коли італійські колеги наших русалів провели свою найуславленішу за всю війну операцію.

ЦІЛКОМ ТАЄМНО

Найуславленіші операції випускників острова Первомайського поки що перебувають під грифом таємності, і навіть західні історики лише обережно припускають, що це були саме вони. Наприклад, так і невідомо досі, хто поцупив цілу дизельну субмарину з американської військової бази у Перл-Харборі за часів «холодної війни».

Ми ж, рибалки, бачили їхню роботу в Анголі, де на зовнішньому рейді Луанди всі наші судна мали щопівгодини кидати за борт гранати, неначе під час війни в Александрії, щоб відлякувати намібійських диверсантів. А наші іхтіандри, навпаки, кожен день оглядали днища пароплавів, шукаючи і знешкоджуючи міни.

Колись із цього таки знімуть усі грифи таємності і хтось та має розповісти і про це. Із самого острова Первомайського секретність уже зняли і показували його по телебаченню.

МОРЕ

Про те, що судно вже в морі, одразу дізнається кожен член екіпажу чи пасажир, де б він не був на кораблі: у каюті, на камбузі, в машинному відділенні чи в кают-компанії. Все дуже просто: судно починає хитати.

У кают-компанії починають ковзати по столу бачки, вихлюпуватися з мисок борщі, ляскати незачинені дверцята буфета і шкварчати в динаміках телевізора радіоперешкоди від роботи радарів та УКХ станцій.

— Це шторм? — заклопотано питає штангіст Андрійко.

— Ні, прогноз сприятливий.

Треба лише підняти на столі спеціальні буртики, занурити у борщ ложку, закрити на ключ усі дверцята й вимкнути телевізор. Моряки чи не єдині, хто вміє жити і розважатися без цього ящика. Це я вже зазначав. Щодо інших рухливих речей у каютах існує дві школи, до одної з яких точно належить кожен моряк.

Перша школа: акуратисти в усьому. Вони розкріплюють усі свої речі, принайтовлюють до палуби стільці, прив’язують мотузочками геть усе, що може покотитися чи впасти, і потім пересуваються власною каютою, як гравці в таємних кімнатах Форту Буаярд, серед власноруч поставлених пасток і тенет, невтомно підтягують вузли, що чомусь весь час слабнуть під час хитавиці. І все одно в них іноді вискакують із гнізд на переборці графини та склянки, скачуть на волю зірвані з прив’язі стільці, і корзини зі сміттям вивертаються їм на голову під час сну. Бо закріпити геть усе геть назавжди неможливо.

Інша школа: нехлюї або філософи. Вони живуть під гаслом — «усяка річ сама знайде своє місце». Треба лише не зважати на тимчасовий гармидер у каюті, коли всі ті речі з гуркотом перекочуються з місця на місце, перш ніж намертво розклинитися в якомусь закутку між рундуком та столом. І вже жодна хвиля, жоден критичний крен їх із того місця не виштовхне, бо річ своє місце знайшла природним шляхом.

Майже весь екіпаж «Вадічки» з прихованою цікавістю спостерігав, яке місце знайде собі штангіст Андрійко. Бо бути пасажиром — найгірша позиція на вантажному судні. Тут немає пасажирських помічників, які скачуть на одній ніжці, розповідають бородаті анекдоти, співають фальцетом і проводять конкурси «Міс круїз», як на білих пароплавах. Бачив колись документальний фільм одного штатного мандрівника з каналу «Дискавері» про його перехід через Тихий океан на вантажному балкері.

МАНДРІВНИК НА БАЛКЕРІ

Мандрівникові було нудно, він не знав, що зняти на свою приховану камеру, і проґавив геть усе.

Моряки балкера входили в його становище і вигадували якісь неіснуючі традиції, як свято Нептуна не на екваторі, а на лінії переміни дат, але нічим не могли зарадити нудоті того фільму, який у цьому аспекті перевершив самого Сартра.

Мандрівник чесно знімав, що бачили очі, але вся напруженість і насиченість суднового життя чомусь залишалася за кадром. Він так і не довідався, хто цього разу виграв у шеш-беш у нескінченному турнірі між боцманом-філіппінцем та другим механіком-греком і який загальний рахунок по партіях. З його фільму жодного разу не було зрозуміло, що ж сьогодні було на обід. Його не цікавило, коли ж боцман та матроси закінчать оббивати іржу на надбудові і візьмуться суричити та фарбувати фальшборт. Він не зафіксував, хто саме не вклався у час при навчальній тривозі і що два штурмани з трьох не вміли крутити педалі аварійного передавача, коли капітан дав ввідну «начальник рації загинув».

1 ... 88 89 90 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"