Читати книгу - "Клас пані Чайки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А що там було з учителькою катехізису? — запитав Войтек.
— Потім розкажу, — пообіцяла Каміла й знову увімкнула відео.
* * *Але решта фільму вже не викликала таких емоцій, як ненавмисне записана Камілиним татом розмова.
Коли за три дні Каміла роздавала в класі копії, ніхто, переглядаючи їх, не здогадався б, що, крім екскурсії, інтерв’ю з учнями й кадрів зі школи на диску було те, що чули й бачили чотири стіни директорського кабінету, приголомшений Камілин батько, що причаївся за шафою, і декілька гімназистів із ІІІ-А…
Куди податись гімназистові?— Не певен я, чи добре ми зробили, що вибрали ліцей імені Пруса, — сказав Мацек на занятті з кераміки.
— Звісно, що добре, — жваво відказала пані Иоанна, виліплюючи черговий полумисок. — Я теж його закінчувала. Не пошкодуєте! Нещодавно я ходила на свято ліцею, і це було просто супер! Я захоплена, у них є навіть власне кабаре, зветься «The Insects». Гадаю, що це дуже підходяще місце для людини із твоїм почуттям гумору. А скільки твоїх однокласників збирається туди?
— Та декілька, — відповів Мацек. — Крім мене й Малгосі, ще Алекс, Білий Міхал та Євка. Я трохи хвилювався, що Алекс із нами не захоче, бо йому ближче до ліцею імені Міцкевича, та, на щастя, я його переконав.
— Він твій найкращий друг? — поцікавилася пані Иоанна.
— Один з багатьох, — відказав Мацек.
— Я теж закінчив ліцей імені Пруса, — озвався раптом Павел. — Та ще й недавно. Правда, тепер у мене серйозніші проблеми…
— Знаєш… — Мацек раптом змінив тему. — Я весь час забуваю тобі про це сказати. Моя мама колись писала для якоїсь газети про хлопців, що займаються керамікою. І отримала листа від однієї читачки, котра стверджувала, що мама все вигадала… Бо хлопці не відвідують занять із кераміки.
— Тоді нехай зробить зі мною інтерв’ю, — запропонував Павел, який до пані Йоанни ходив понад десять років. — Навіть із фото можна, але конче з останньою роботою.
— А що ти зробив?
— Поки що таємниця, — відповів Павел і прикрив свій витвір долонями.
— А які це, Павеле, у тебе серйозні проблеми? — запитала пані Йоанна.
— Подальше навчання. Я подав документи до академії мистецтв, та чи приймуть мене? Портфоліо начебто взяли, але, як дійде до іспиту, не певен, чи впораюся. Там треба малюнок складати, а в мене із цим не дуже…
— Не перебільшуй, — заперечила пані Йоанна. — Ми ж переглядали твої роботи з кількома моїми друзями-художниками. І ти при цьому був. Усі сказали, що твої роботи дуже непогані. А ти, бачу, знову своєї…
— А й справді, — докинув Мацек. — Уже вкотре всі слухають про Павелове портфоліо.
— Постривай! — вигукнув Павел і жбурнув у Мацека грудкою глини. — За кілька років сам переконаєшся, коли складатимеш на атестат зрілості, матимеш такі самі проблеми. А те, чим ти переймаєшся зараз, це просто смішно.
Мацек пирхнув, а пані Йоанна засміялася.
— А як там в Олека справи? — поцікавилася вона. — На мої заняття він більше не ходить, але мені відомо, що ви іноді бачитеся.
— Зараз уже рідко.
— Він більше не зустрічається із цією твоєю однокласницею? — запитав Павел.
— Ні, вона зустрічається з іншим.
— А він?
— Здається, іде до спортивної школи.
— Якого біса?
— Ну, ти ж знаєш, він дзюдо займається…
— Немає кому мізки йому вправити, — заявив Павел, який віддавна сердився на Олека, що той покинув кераміку. Сам він процесом виліплювання із глини й випалювання в печі був настільки захоплений, що вирішив здобувати освіту на факультеті, де навчалися переважно дівчата.
— Олек не ідіот, — заступився за товариша Мацек.
— Окей, окей, та відколи він повірив у те, що хлопці, які займаються керамікою — справжні слабаки, то втратив мою повагу.
— Може, у нього були на те причини?
— Які причини? Які причини потрібні хлопцеві, щоб він повірив у таку дурню?!
— Ти не знаєш його так, як я… — буркнув Мацек, повертаючись до фігурки Добі з «Гаррі Поттера». Він збирався подарувати її Малгосі. От тільки невідомо чому, з обличчя ельф скидався на російського президента Путіна.
До кінця заняття він більше не розмовляв з Павлом на ці теми. Зрештою, за кілька хвилин усі почали оцінювати зусилля Івони, яка зі стоїчним спокоєм ліпила підставку для ароматичних свічок. Тоді зайнялися роботами дев’ятирічної Касі, яка вперто вирішила виліпити зграю диких собак, а тепер плакала, бо підготувала замало лап для тієї кількості тулубів, яку вже мала.
«Оце справжня проблема», — подумав Мацек, втішаючи заплакану дівчинку.
* * *Якби Кінга й Чорний Міхал почули Павелові слова про те, що їхні проблеми просто смішні, то, напевне б, розлютилися. Уже не перший день вони сперечалися про вибір ліцею. Кінга збиралася до одного з найкращих загальноосвітніх ліцеїв, розташованого по той бік Вісли. Міхал, якому хотілося потрапити з нею до одного класу, пояснював, що через мамин стан йому краще подавати документи десь ближче до дому. Тому він переконував подругу вступати до ліцею імені Міцкевича, мовляв, він зовсім поруч. Але туди вже збиралася Каміла, а Кінга продовжувала ревнувати Міхала до неї. Тож аргумент про те, що це зовсім недалечко, було відкинуто. Зараз Кінга й Міхал сиділи в нього вдома. Мама хлопця пішла до лікаря.
— Ой леле! — вигукнула Кінга. — А після ліцею ти захочеш вступати до вишу, еге ж?
Міхал притакнув.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клас пані Чайки», після закриття браузера.