Читати книгу - "Агент №13"

— Я дуже вдячний вам, пане майор, — сказав Губер. — Ви й справді надто уважні до мене. — Він підвівся. — Не смію більше заважати вам. Чекатиму на вас, — і, вклонившись, вийшов.

Через якийсь час Балінт запитав у Шалго:

— Ну, яка ваша думка?

— Про що ти?

— Про рішення Кари. Губер зробив нам велику послугу. Шалго потер долонею своє округле підборіддя і, ввівши брови, глянув на майора.

— Тебе цікавить моя щира думка?

— Так.

— Лізанте габес, деліріум Губертіозмус, — промовила Ліва і пішла в кімнату.

Балінт зачудливо глянув їй услід.

— Що вона сказала?

Старий докірливо похитав головою.

— Ти й досі не вивчив нашої з Лізою мови? Шкода. Та нічого, я перекладу. По-нашому це значить: не кажи гоп, доки не перескочиш.

— Чудні ви люди. Я просто не розумію, як можна так жити?!

— Чому? А як ми живемо?

— Ви не вірите в людей! Мені здається, що ви підозрюєте навіть одне одного. Чому б і не повірити, що Губер став на правильний шлях? Він так багато зробив для нас! Адже ви самі допитували Герцога. Губер приречений на смерть, я не заздрю йому. Руки браунів сягають і за край світу. Вони можуть знайти Губера в будь-якій країні. Полковник Кара повідомив, що перевіркою встановлено: син Губера і справді мешкає в Гавані, йому надано там політичний притулок. Цілком природно, що Губер хоче виїхати в Гавану, а не в Москву. Або візьмемо, наприклад, Тібора Сюча і Беату Кюрті. Хіба не він їх викрив? А міг і не робити цього…

— В цьому я не переконаний, товаришу майор, — заперечив Фелмері. — На мою думку, цей його хід був добре обміркований з психологічного боку.

Балінт лише рукою махнув.

— Балачки! Це сталося випадково, і, якщо хочете, на, просто поталанило. — Міклош глянув на Шалго. — Ви повірили Сючу в його казку з фірмою «Артекс»?

— Повірив, — згодився Шалго. — Повірив, бо придумали вони це геніально. Але ви забули про одну річ, Мілош.

— А саме?

— А саме про те, що сталося перед тим, — промовив старий. — Про той психологічний стан, у якому перебував Губер. А це вже аж ніяк не випадковість. Губер з самої початку знав, відчував, що я не вірю йому. Він помітив, що за ним стежать, знайшов мікрофон за радіаторам і, знаючи, що його телефонні розмови підслуховують, жив у постійному напруженні, весь час чекав на якийсь «сюрприз». Він просто не міг піти на змову з Сючем і Беатою. До того ж він був переконаний, що має справу з провокаторами. Невже ти не розумієш, що інакше він не міг поводитися, навіть якщо, припустімо, душа в нього нечесна.

— Отже, ви теж вважаєте, що Губер негідник? — звернувся Балінт до Фелмері.

— А біс його знає, — вилаявся лейтенант. — Але дядько Шалго правий, бо поведінку і дії Губера інакше пояснити й не можна.

— Дурниці. Суб'єктивні твердження. Безперечно, факти можна тлумачити по-різному, тут не треба шаблону. Принаймні я так вважаю. Товариш Кара наголосив, що послуга Губера неоцінимі. — Балінт, власне, хотів сказати про Кару зовсім інше, але вчасно схаменувся, боячись образити старого Шалго. Тим більше, що він уже й так незадоволений. Тільки згодом, коли вони з Фермері вже під'їжджали до Веспрема, у майора вирвалося: — А чи знаєш, — звернувся він до лейтенанта на «ти», — колись давно Кара мені розповідав про жахливий випадок. Певно, тобі відомо, що в п'ятдесятих роках він невинно відсидів п'ять років у тюрмі?

— Відомо, — відповів Фелмері і глянув за віконце. Краєвид здався йому одноманітним. Можливо, через те, що вся його увага була зосереджена на доводах Шалго. — То що ж розповідав тобі Кара? — перепитав він, силкуючись уважно слухати Балінта.

— А те, що одного його друга в ті роки теж несправедливо засудили і стратили. Чи був він свідком страти, не казав, та це й не має значення. Так от, його товариш навіть під шибеницею вигукував патріотичні лозунги. І знаєш, що сказали ті, які засудили його до страти? Що він дуже хитрий ворог: навіть на шибениці двурушничав. Уловив суть?

— Так. Здається, вловив, — замислено промовив лейтенант. — Але Шалго не такий. Не вірю, щоб він міг засудити когось без вини. Він у чомусь підозріває Губера, але й мені не сказав, у чому саме. Кілька днів тому ми з ним пропливли на човні тим маршрутом, яким плив Меннел перед смертю. Коли причалили до берега, він ретельно обшукав човен. Знайшов якусь маленьку річ, але не показав її, сховав. Я запитав, чому він криється під мене, а він відповів: мовляв, не хоче впливати на хід моїх думок. Це факт, що не вірить Губеру. Та це, власне, його право. Що він може вчинити йому, якщо сам полковник довіряє німцеві? Нічого! Губер одержить свої документи, як і було домовлено, подякує нам, ми йому скажемо спасибі за послуги, за видачу агентів — і прощавайте. Залишається знайти вбивцю. Якщо вбивство вчинив не Еріх Фокс, то я переконаний, що Шалго незабаром знайде злочинця.

— Можливо, — похмуро кивнув Балінт: йому не сподобалося, що Фелмері так захищає Шалго.

За наказом полковника Кари Балінт підготував відправку Тібора Сюча і Беати Кюрті в Будапешт. Перед підправкою він ще раз допитав їх. Сюч поводився спокійно, байдуже. Зізнався лише в тому, що завербувала його Беата, а він, мовляв, не вагаючись, дав згоду виконувати завдання. Результати його агентурної діяльності відомі, мікрофільми в руках органів безпеки, а про те, коли, від кого і як він добув ці мікрофільми, не зізнається, хай хоч повісять його. Навіть сказав, що, якби його стратили, було б найкраще, бо життя його вже не цікавить. Не заперечував, що кохає Беату, навіть жити не може без неї, а вона ж менше десяти-п'ятнадцяти років не дістане, тож нехай краще кінчають з