Читати книгу - "Дивний світ"

— Я вдарив, — підтвердив шефуня, — ти не відповідав, коли ми до тебе бігли. Я був упевнений, що ти вже замерз на смерть.

— Якби ви з’явилися хвилин на десять пізніше, — зітхнув Кирило, — я, можливо…

— Тобі напевно довелося б оперувати ступні, — перервав шефуня, — а так ти відбувся лише відмороженими пальцями на ногах. Пальці доведеться полагодити на базі. І поки тебе там ремонтуватимуть, я зможу спати спокійно.

— Більше це вже не повториться, — запевнив Кирило, — справу зроблено. Не хотілося б бути нескромним, але, гадаю, нам удалося вирішити одну з найстаріших загадок, що хвилювали людство. І головне — ми тепер твердо знаємо, що вони тут були, залишили своє послання, яке читатиме не одне покоління вчених. Думаю, що рано чи пізно під льодами вдасться розшукати і якісь матеріальні пам’ятки загиблої цивілізації. У мене вже є з цього приводу деякі міркування…

— Ні, постривай, — щиро обурився шефуня, — ти ще посидиш під карантином місяці три-чотири, після того, як тобі вилікують пальці на ногах. Ще невідомо, як на тобі відіб’ється цей нічний сеанс «потойбічного зв’язку».

— Тепер я згоден навіть на карантин, — усміхнувся Кирило. — Треба звести воєдино, детально описати все, що нам удалося з’ясувати… Ви помітили, що спостереження Азарія й Енріке добре ув’язуються з моїм диктофонним записом?

— Ми, звісно, продовжимо цю справу, — сказав Бардов, за звичкою погладжуючи бороду, — доведеться обережненько перевірити, може, не ти один у нас такий здібний. Якщо з тобою справді нічого не трапиться, станемо сміливішими, будемо тренуватися у зміцненні «потойбічних зв’язків»; врешті-решт і прилади сконструюємо для електронного запису інформаційного поля…

— Якщо навіть тепер зі мною щось і трапиться… — почав Кирило.

— Це вже ти, дорогенький, кинь, — обрізав шефуня. — Запам’ятай, нічого не може трапитися. Ти — екстрасенс, ти сам чудово знаєш це. Екстрасенс від народження. А інших екстрасенсів ми тут виховаємо, базуючись на твоєму досвіді. Затямив? Ти сам запевняв, що ці здібності закладені в кожному з нас. І я це, між іншим, сьогодні вночі зрозумів. Потік інформації, яку приймав ти, перемкнувся на кілька миттєвостей на мене, коли я… погладив тебе по шиї.

— Цікаво, — вигукнув Кирило, — і що ж ви побачили?

— Не «ви», а «ти», — поправив шефуня, — я побачив твої кораблі, що злітали в космос, і зрозумів, що вони прямують до Землі.

— А далі?

— Що далі?

— Коли вони досягли Землі? В яку епоху земної історії?

— Е-е, чого захотів! Хіба можна все відразу? Це належить з’ясувати. Як і багато що іще.

— Що ж виходить, — вигукнув Роман, — предки людини прийшли на Землю звідси?

— Категорично стверджувати наразі нічого не можна, — задумливо сказав шефуня, — мертвий Марс почав нам відкривати вражаючі речі; але мине ще дуже багато часу, перш ніж інформація, що зберігається тут, уміщена в так званому «інформаційному полі» чи в якійсь іншій «матерії», дозволить зробити остаточний висновок. Намацаний принципово новий напрям пошуку, наукових досліджень, важливість яких для людства, що вступило в космічну еру, переоцінити неможливо. Енріке й Азарій віддали свої життя недаремно. Відкриваються цілком приголомшуючі можливості розуму, про які люди навіть не підозрювали…

— Як ви, певне, зрозуміли з диктофонного запису, — додав Кирило, — естафета розумного життя була принесена на Марс із Фаетона. Якась частина фаетонців перед загибеллю своєї планети переселилася на Марс. Це могло статися ще в архейську еру[131] земної історії. Можливо, на Марсі змінили один одного декілька циклів цивілізації й лише представники останнього тутешнього циклу переселилися на Землю. Все це належить ще вивчати, уточнювати… Більш певно ми можемо тепер говорити про історію самих планет земної групи. Вони народжені Сонцем у різний час: Фаетон був найстаршим у цьому сімействі, Венера, а можливо, й Меркурій наймолодші. Фаетон давно закінчив своє існування, Марс старіє; у його нинішньому вигляді — майбутнє нашої Землі, так само, як на Венері — її далеке минуле. Умови на Венері поки непридатні для високоорганізованого життя, як вони були непридатні на Землі в археї й ранньому палеозої[132], коли тут, на Марсі, життя буяло. Якщо наша нинішня цивілізація вціліє, не виключено, що далеких нащадків землян чекає переселення на Венеру, коли умови на старіючій Землі стануть подібні до марсіанських. І, покидаючи Землю, вони, можливо, залишать там послання прийдешнім дослідникам, подібне до того, яке залишене тут. Я б хотів вірити, що естафета розуму нескінченна.

Переклад В. Геника

Перекладено за виданням: ШАЛИМОВ А. И. Эстафета разума. — М: Молодая гвардия, 1989. — 336 с. — (Библиотека советской фантастики).

…І ваших дітей

Наші правнуки стрінуть

На святі вогненних чаш…

— Поки не зовсім зрозуміло, що відбувається з експериментальними ракетами, — сказав професор Таджибаєв. — Як тільки швидкість наближається до субсвітлової[133], — втрачаємо інформацію. Екрани замовкають…

Він указав на матові прямокутники екранів.

— Ваші ракети перестають існувати, колего, — посміхнувся старий академік Кранц. — Перестають існувати як фізичні тіла.