Читати книгу - "Марiя"

— О, так, — сміючись, сказала Марія своїм супутникам, — мій чоловік був з ним добре знайомий, колись, невдовзі перед нашим одруженням, він із Гоголем цілий день провів. Що за людина! Та йому всі його вереди і примхи прощали, навіть не те слово, не «прощали», а залюбки зносили, аби бути близько коло нього.

Господиня кав'ярні, немов розуміючи, про що йдеться, закивала головою.

— Так, так, його всі синьйори художники дуже любили, а мій дядя був просто щасливий, коли синьйор Ніколо приходив до нас, і вже ні на кого з гостей більше не звертав уваги. О! — підняла вона палець угору, очевидно, удаючи дядька, — це великий російський пітторо! У нас всі великі письменники і поети бували і пили нашу каву, — мовила вона з погордою. — Он у тому куточку любив сидіти сам синьйор поет Байрон!

Марія здивовано глянула на неї:

— Хіба ви...

— Ні, ні, мила синьйоро, звичайно, я не пам'ятаю його, бо мене ще не було тоді на світі, але ж дядько повісив, бачите, от на стіні, його портрет і розповідав про нього. А чому, гадаєте, так зветься наша кав'ярня, і чому у нас любив бувати Байрон? О! Всі це знають! Він був і за греків, і за італійців, за всіх, кому потрібні були його пісні про свободу. Це наш поет! — вона глянула на двері й сказала зовсім іншим, довірливим, конфіденційним тоном: — Можете бути спокійні, я одразу пізнаю людей, зайві люди до нас не заходять. Присягаюся святою мадонною! Прего, чашечку кави? А тістечка я сама готую, я певна — такій прекрасній синьйорі буде до смаку!

— Звичайно, звичайно, — загорілася Маруся. — Ми вип'ємо по чашечці кави з вашими тістечками, і ми сядемо в тій кімнаті, ну, не на тому місці, але ж у тій кімнаті, де любили сидіти і Гоголь, і Байрон.

— І Брюллов, — нагадав Саша.

— І Герцен, — додала Марія.

— І Марко Вовчок, — в тон їй проказав Єшевський.

— А ну вас, — жартома ляснула його по руці Маруся. — Я справді зворушена всім цим, а яка чудесна ця балакуха господиня! Все-таки шкода мені, що я не встигла побачити на власні очі Гоголя. Опанас стрічався з ним не раз, але Гоголь невдовзі помер, коли ми побралися.

Вона замислилась, тримаючи в руках малесеньку чашечку з запашною кавою.

— Звичайно, — мовила вона роздумливо, — Куліш зробив потрібну справу, перший зібравши його твори, листи, але, мені здається, він подав його зовсім не так, як треба, не таким, яким він був у дійсності, він зменшив його...

— Однаково на суд нащадкам лишаються твори, і тут ніхто вже не владний зробити по-своєму, — мовив Єшевський. — Як не репетує Англія, всі її лорди, всі її святенники, а от, бачите, поет Байрон лишився в серцях усіх народів, кому потрібні були його пісні!

— Він у мене змалку зв'язувався з Італією і Грецією, — сказала Марія. — Яке життя! З карбонаріями боровся за Італію, як за свою батьківщину, віддав життя за Грецію. З його піснями свободі йдуть гарібальдійці!

— Сміливому вся земля батьківщина! — мовив Єшевський, З кав'ярні, де дружньо попрощалися з господинею і дали слово прийти ще, Марія йшла мовчазна й замислена.

Треба швидше зустрітися з хлопцями, які приїхали з Гейдельберга не як цікаві туристи, а щоб бути в загонах Гарібальді, з тими поляками, росіянами й українцями.

— Милий Степане Васильовичу, ви ще не дізналися, я вас просила, де тепер Добролюбов? Чоловік писав, що він у Римі, але ж його тут нема. Чоловік радить познайомитись з ним і працювати для «Современника».

— Що ж, вам і карти в руки, — задоволене сказав Єшевський. — І не дорікайте мені, ви ж знаєте, я для вас про все дізнаюсь — навіть про що зараз думають Кавур, Меттерніх і король Віктор-Еммануїл, бо про це пише в «Современнике» Добролюбов так само гаряче, як і про твори Марка Вовчка, тому вже я пройнявся до нього величезною симпатією і дізнався, що зараз він у Неаполі.

— Ну, тоді ми з ним незабаром побачимось, — впевнено сказала Марія. — Я не встигла познайомитись з ним у Петербурзі, треба це тут виправити!

* * *

Художники знайшли для Марії Олександрівни чудову кімнату! Досить велику, але зовсім недорогу, на першому поверсі. У внутрішньому дворику був навіть фонтан і квіти. Обставлена кімната була екзотично: прикрашена вазами, бюстами, висіли картини — ніби куточок якогось музею або старого палаццо. Так воно й було — колишній занедбаний, ветхий палаццо, але Марії дуже подобалось. А художники найбільше були задоволені й пишались, що знайшли помешкання з великим ліхтарем на сходах. Більшість будинків у Римі була з темними й просто страшними під'їздами.

На тій же вулиці у маленькій кімнатці оселився Олександр Вадимович. Богдась лишався на його піклуванні в той час, коли мама працювала. Першу половину дня мама завжди працювала. І часто вночі. Увечері інколи сходилися усі разом. Свої відвідини музеїв і різних пам'яток професор, як і до їхнього приїзду, робив сам... Що ж, йому не хотілося заважати цим явно щасливим людям...