Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Пильним поглядом Айт обвів кабіну. Численні кнопки та сигнальні лампочки на пульті нічого не говорили невтаємниченому. Здавалося, вони були навіть зайві, бо машина керувалася звуками голосу. Але саме ця обставина і підказувала Айтові, що секрет сколопендри слід шукати саме тут.

А що як натиснути на одну з кнопок?

Вдаючи знесиленого дрімотою, Айт клюнув носом і ніби ненароком зронив руку на пульт. У ту ж мить пронизливо заверещала сирена, а з ніші в бічній стіні сколопендри вихопилися гнучкі сяжки і так затиснули Айта, що тому аж подих перехопило.

— Сто чортів! — Кейз-Ол рвучко обернувся до Айта.

— Пробачте. Задрімав… — вдав переляк Айт.

Сирена верещала, аж лящало у вухах.

— Сколопендро, замовкни!

Машина не скорялась.

— Наказую: негайно замовкни! — Кейз-Ол вигукнув це вже з деяким острахом. Видно було, що він розгубився.

Кмітливість інженера-конструктора вмить підказала Айтові: сколопендра не скоряється тому, що виття сирени забиває голос містера Кейз-Ола.

— Замовкни! Стоп! Стоп! — трильйонер гарячково гортав сторінки книжечки, аж доки натрапив на якусь схему. Позираючи на неї, він почав натискувати на кнопки пульта керування.

«Дев'ята… друга… перша… шоста…» — оці цифри врізалися в мозок Айта.

«Дев'ятсот двадцять один, шістсот сімдесят вісім» — шифр цифрового замка, ключ до оволодіння кібернетичною злагодою.

Верещання сирени урвалось, сяжки сколопендри впали, припинилась ледве чутна вібрація корпусу машини. Це означало, що вимкнено атомний реактор і всю споруду позбавлено енергії.

— Так, кажеш, задрімав? — Кейз-Ол оговтався і говорив не стільки гнівно, як глузливо. — Старіємо, га? А мені здавалося, що після операції ти наче аж… — він раптом урвав мову, чомусь надто пильно подивився кудись поверх очей Айта, повільно простягнув руку і зняв ковпак, який мав закривати рожеву лисину старого Псойса. — Гм, дивно!

В Айта похололо в грудях: мабуть, сяжок сколопендри зачепив ковпак і зсунув його.

— Дуже дивно!.. — Кейз-Ол безцеремонно провів рукою по короткому, густому волоссю Айта. — В тебе й замолоду не було такої буйної чуприни! Стривай, та ти ж помолодшав! У тебе зникли зморшки на чолі!

— Даруйте, ясновельможний! Це після операції… Я сам не знаю, чому так сталось. Я не винен…

— Гаразд! — промовив Кейз-Ол уже роздратовано. — Радий за тебе!

Ой, який смиренний та жалюгідний сидить Псойс у куточку кабіни! Навіть очі боїться звести на розгніваного володаря. Насправді він поглинає поглядом два рядки на сторінці пластмасової книжечки в руці трильйонера: «Вимикання — 921678», «Вмикання — 315247».

Найголовніший секрет сколопендри розкрито. Тепер лишалося «приручити» потвору, яка не підпускала до себе нікого стороннього. І тоді той, хто пробереться до її кабіни керування, зможе зробити з спорудою що завгодно.

Протягом усієї зворотної подорожі Кейз-Ол мовчав, а коли сколопендра зупинилася перед палацом, сказав сухо:

— Іди, Псойс. Я викличу тебе, коли буде потрібно.

То був лихий знак.

Забравшись у безпечний закуток своєї спальні, Айт написав кілька слів і згорнув записку в невеликий квадратний пакетик. Він не боявся за себе. Непокоїло те, що Кейз-Ол мовчить, а його камердинер, чекаючи на виклик, не має права вийти з своїх покоїв. Коли б не це, може, вдалося б перестріти Тессі, передати їй записку…

Айт непокоївся, але й гадки не мав, що над ним нависла небезпека значно страшніша, ніж він припускав.

Досить було розкритися факту, що Псойс приховав своє дивне омолодження, як недовірливий, підозріливий Кейз-Ол вмить насторожився. Він одразу ж пригадав цілий ряд чудних змін, що відбулися з його камердинером після операції, — оту низку випадків, коли Айт мимохіть зраджував себе, бо навіть найталановитіший актор не зможе повністю перевтілитися в іншу людину. На щастя, трильйонер не вірив у переселення душ та пересадження мозків, тому вважав, що хірургічне втручання «зіпсувало» характер Псойса, зробило його м'якосердим і брехливим. А коли так, треба перевірити, чи не обдурював камердинер свого володаря і раніше.

Хоч як було скрутно з часом у трильйонера, того ранку він тільки те й робив, що переглядав стрічки потаємних кіноапаратів. І незабаром натрапив на дещо цікаве.

Ні, Кейз-Ол не почув жодного слова з бесіди Стун-Айя з Айтом. Але плівка зафіксувала нічну прогулянку камердинера до головного інженера, і в Кейз-Ола враз спалахнула підозра. Не довго роздумуючи, він натиснув на кнопку з написом: «Стун-Ай» і сказав сухо:

— Зайдіть. Негайно!

І ось Стун-Ай стоїть перед Кейз-Олом — стоїть і тіпається. А Кейз-Ол дивиться на нього напівпримруженими очима, і на губах у трильйонера зміїться посмішка.

— Ну?

Трильйонер не знає нічого. А Стун-Айєві здається: все загинуло.

— Я… Я… Ясновельможний!.. — він гепнувся на підлогу, обхопив ноги трильйонера. — Це все Псойс… Я нічого не хотів… Це Псойс зраджує вас… Вимагав план Уранії та схеми потаємних ліній зв'язку…

Вважаючи, що втрачати вже нема чого, Стун-Ай виплескав усе.

Кейз-Ол терпляче вислухав, потім дістав з кишені пістолет. Стун-Ай заголосив. Постріл урвав його лемент.

Не глянувши на забитого, трильйонер підійшов до стола, замислився. О, він таки вмів володіти собою, цей старий хижий вовк! Його обличчя було спокійним і зосередженим, голос пролунав м'яко:

— Моя люба, чи не можете ви зайти до мене?.. Я покажу вам дещо цікаве. Псойс, зайди-но сюди.

Почувши виклик, Айт полегшено зітхнув: здається, все гаразд. Але біля