Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

як до живого, зі сльозами кажучи: «О святий Георгію, ти юний, але розумний був, я ж старий і немудрий. Ти молодий, Богові приємний, я ж зістарівся і позбавлений Бога. Молися ж за мене до Бога свого, щоб і я став рабом Його». Тоді, припадаючи до колін пресвітера, просив його, щоб хрещення святого сподобив його. Пресвітер не хотів, бо боявся сарацинів, але, бачивши віру його і наполегливе прохання, охрестив його таємно вночі, через страх перед сарацинами. Коли ж настав ранок, новоохрещений той сарацин вийшов з дому і став посеред града, щоб видно було всім. З великою відвагою почав голосно проповідувати Христа, істинного Бога, сарацинську ж віру проклинати. І зразу збіглося до нього багато сарацинів, і сповнилися гніву і злости, кинулися на нього, наче дикі звірі, і мечами на шматки розтяли. І так за короткий час добрий подвиг ісповідання закінчив і прийняв вінець мучеництва, допомагав йому молитвами святий Георгій Великомученик.

На острові Мелитинському була церква святого великомученика Георгія, славна і велика. Звичай мали мешканці острова того щороку в день пам'яті святого збиратися в церкві тій і святкувати урочисто празник мученика. Про те довідавшись, критські агаряни одного року напали ввечері на те місце, і ті люди, що поза церквою були, почали втікати, уникнули рук агарянських, а які опинилися в церкві, тих агаряни схопили і, зв'язавши, у полон відвели. Полонений же там тоді був юнак один, і в Крит заведений, і князеві подарований. Коли ж минув рік і празник святого настав, батьки юнака того, хоч і втратили сина свого, проте звичаю не змінили, щоб кожного року на празник у церкву мученикову приходити і в домі своєму обід щедрий на честь і пам'ять Георгія святого влаштовувати. І коли кликані на обід сідати почали, мати полоненого юнака знову до церкви (вона недалеко була) вернулася й кинулася на землю, плачучи і молячись до святого, аби визволив сина її з полону, як же знає, допомогою своєю. І почув її швидкий помічник. Коли, закінчивши молитву свою, жінка та повернулася до гостей на обід, а чоловік її спершу прикликав ім'я святого великомученика Георгія, допомогу ж його і заступництво возвеличивши, і частувати кликаних почав, і виночерпії стояли готові до послуження, — у ту годину і сина їхнього вихопив Георгій з полону, поставив перед ними, тримав той у руці склянку з вином і матері подавав її: в ту-бо годину в Криті предстояв при обіді князеві агарянському, наливаючи вино у склянку, і готувався подати панові своєму. І зразу, як же колись Авакум, вихоплений був і став у Мелитині зі склянкою і вином у ній. Бачили його всі, що на трапезі сиділи й обідали, і налякалися, і спитали, де був, і звідки прийшов, і як опинився серед них. Він же відповів: «У цю склянку налив вино, щоб подати князеві, і вихоплений був якимось мужем пресвітлим, що на коні їхав. Він посадив мене позаду себе на коня, одною рукою я тримав склянку, а иншою тримався за пояс його, і опинився тут, як же бачите». Це чувши, всі налякалися, дивувалися преславному тому чудові і, вставши, дякували Богові й угоднику його святому великомученикові Георгію.

Таке подібне чудо і святитель Христовий Миколай зробив, вихопивши Агрикового сина Василя від сарацинів із Криту і принісши до Антіохії Сирійської. Дивися про те в Пролозі в 6-ий день грудня.

Подібне до вищезгаданого чуда розповідає Козма Монах. «У дні, — каже, — царя грецького Василія, коли я був юним, пан мій, якому я служив, посланий був від царя на острів Кіпрський. Туди прибувши, почули ми про чудо святого великомученика Георгія, яке недавно сталося в церкві його, у день празника його. Говорили-бо тамтешні мешканці, що пресвітера, який у церкві Георгієвій служив, син полонений був від сарацинів, нині ж на сам празник святого Георгія опинився той у батька свого в церкві під час Літургії. Тому воєвода, прикликавши до себе пресвітера і сина його, питав, як прийшов він від сарацинів. Юнак же почав розповідати так. «Як Бог же захотів, так святий Георгій визволив мене. Я ж не відаю, як я прийшов, лише знаю, що полонений був уже третій рік. Послав мене батько мій в кораблі на закупи з иншими людьми, і напали на нас сарацини, усіх полонили, і завели мене до Палестини (вже-бо тоді Єрусалимом і цілою Палестиною володіли сарацини), де я служив (каже юнак) панові моєму сарацину три роки. І ось у вісімнадцятий день пан мій звелів нести постіль у громадську лазню, хотівши там митися. І, мившись, сказав мені: «Чи не приніс ти мені опсима з окропом, щоб я напився? (Опсим — напій такий сарацинський, який окропом розводять). І відповів я (сказав юнак той): «Не приніс, пане». Він же захотів мене, схопивши, бити. Я ж утік, побіг додому до пані. І, взявши швидко в неї опсим і окріпницю, повертався до лазні до пана. Був же шлях мені попри двір християнський, на якому була церква, і відправлялася тоді Божественна Літургія. І чув я, як після першого виходу співали кондак Георгію святому: «Піднесений Богом ти явився» — і так далі. Був-бо празник Георгія святого. І, чуючи той спів, заплакав я вельми і сказав: «Святий великомученику Георгію, чи не приємне Богові й тобі ні одне зітхання раба твого, батька мого? Чому не зглянешся на сльози і молитви його, які приносить тобі у твоїй церкві за мене, щоб ти мене з цього полону і рабства визволив?» Те кажучи, побіг у лазню. І, бачивши мене заплаканого, пан мій почав з гнівом сварити мене. І сказав мені: «Налий». І налив я у склянку опсима. І сказав пан: «Долий окропу». І коли я взяв окріпницю, щоб влити води у склянку, перестав бачити пана мого й закричав: «Пане, я не бачу!» І схопила мене якась сила із землі, і більше не чув я пана мого, що він говорив, але чув спів: «Один свят, один Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь». І побачив себе у вівтарі, і батька мого, що тримав святу чашу і до паламарів говорив: «Подайте теплоту». І ось я, стоячи перед ним з окріпницею, хотів налити теплоту у святу чашу, бо як же у лазні, стоячи перед сарацином, одною рукою тримав склянку з опсимом, иншою — окріпницю з окропом, так раптом опинився у вівтарі, стоячи перед отцем літургісаючим. Отець