Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

-- Мія, у нас якраз спільна пара з вашою групою, -- сумую за нею. Останнім часом взагалі не бачимося. Я рада, що у Марка з Мією налагодилися стосунки. Зважаючи на те, що у кімнаті вона не ночувала. Але те, що вона приховує стратегічно цікаву інформацію... Закусаю. -- Дівчата, вже  час.

Дійсно, перерва закінчується і ми йдемо на заняття. Зараз у нас саме пари на факультеті чаклунства. Міс Женев'єва – наш викладач. Дуже товариська і завжди готова допомогти, якщо потрібно.

Хочу після занять обговорити з нею можливість мого обуртання. Не знаю, як взагалі підійде до цієї теми.

Якщо мене запечатали, це означає, що чари можна зняти. Але як?

Хто допоможе та візьметься. І головне питання до кого звернутися...

Якщо мене в дитинстві рятували від чогось, а скоріш за все -- від когось.

Можливо, небезпека є досі. А жила я у щасливому невіданні лише тому, що всі довкола, як і я, думали, що -- відьма. Якось усе заплутано звучить навіть у думках. Вивільнити цю інформацію на не підготовлену людину -- не розумно.

У таких непростих роздумах я й не помітила, як ми увійшли до аудиторії.

Міс Женев'єва, до речі, на першій парі вона сама наполегливо просила її так називати, на своїх заняттях хоче створити дружню атмосферу.

І скажу вам -- у неї вийшло. Відвідуючи пару, відчуваєш легкість, заняття проходить швидко.

-- Хочеш, розповім тобі, від чого ти відчуваєш легкість на цих парах? -- не втрималася і підслухала думки Мії. Вона так поринула в них, що не помічала нічого довкола.

-- Аделія, ти в моїй голові копирсалась? – награно обурилася. З одного боку це моторошно, але з іншого -- хочеться якнайбільше дізнатися про мінарів. Вони скоро поїдуть та іншої можливості може не випасти. – І від чого?

– Ваш викладач перед парою запалює мірну, -- тихо промовила їй на вухо, аби ніхто не почув. Хтозна, може це такий таємний хід у викладача, а я все розкрию. -- Це заспокійлива трава. З нею легше медитувати.

– А я навіть запаху не помітила, – хмикнула.

Цікаво. Шкоди ця трава не завдає, тож нехай це залишається в секреті.

-- Не забувай, у мене дуже гарний нюх. Як у ваших перевертнів, -- усміхнулася. – На навчанні ми проходили різновиди трав. Тож я розбираюсь.

– А ти сповнена сюрпризів, подруго, -- розсміялися з нею разом. Подивилася на Кріс, але вона нас не слухала, пускала очима бісики Максу. Схоже, вони ще разом. Дивно, зазвичай на довго Кріс не вистачає.

Заняття почалися і ми замовкли. За традицією, спочатку у нас йде медитація. Кожен занурюється у свій внутрішній світ. У такий спосіб можна стежити за своїм даром.

Коли я поринаю у медитацію, то всі сторонні звуки зникають. Тиша і благодать.

Всі переживання йдуть на другий план. Глибокий вдих і я опиняюся у невеликій печері. Навколо стоять великі валуни, вкриті мохом. У центрі стоїть стовп вогню. Це і є мій внутрішній вогонь. Останнім часом він збільшився у розмірах. Чим більше я практикуюсь, тим сильніше полум'я. Простягаю руки до вогню, а він лащиться до мене, як кошеня.

Вступаю в саме полум'я. Воно плавно обволікає. Як люблячий батько, ніколи не нашкодить. Коли мені потрібно викликати свій вогонь лише на долоню, то до джерела я не звертаюся. А якщо щось серйозніше, то у голові уявляю як цей вогонь плавно перетікає по моїх жилах, по руках і концентрується на кінчиках пальців.

Коли я обговорювала з хлопцями наші медитації, виявилося, що у кожного своє місце, де вони черпають силу.

Хтось стоїть в океані. Хтось на галявині в лісі. Дуже індивідуально.

З вогнем більш-менш зрозуміло, але як приборкати дар передбачення не знаю.

Поки що я бачу видіння лише у снах і здебільшого лише нас з Марком. Лише одного разу я побачила інших людей.

Пролунав дзвін, усі плавно стали виходити з трансу. Час пролетів непомітно до кінця пари.

Я обмірковувала, як підійти та що сказати викладачеві, коли мене смикнула за руку Аделія.

-- Мія, вибач, але ти надто голосно думаєш, – казала пошепки. Є такі речі, про які ніхто не знає на планеті. Таємниці, які передаються -- з покоління в покоління. Ми завжди приховували свою магію. – Я, можливо, можу тобі допомогти. – серйозно подивилась на неї. – Не звертайся до викладача.

– А що тобі потрібно? – невже доля послала мені людину, яка розкриє хоч малу частину таємниць пов'язаних з моїм минулим.

– Давай, не тут. Ти довіряєш своїй подрузі?

– Так, ми виросли разом.

До чого такі питання? Що вона прочитала у думках Кріс.

-- Не в цьому справа. Просто є таємні знання. Потрібно знайти таке місце, щоб нас не шукали й не бачили навіть хлопці з якими я приїхала.

-- Я тебе зрозуміла.